☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про однооку бабу і трьох хлопців
Українська народна казка Покуття

Були чоловік і жінка, мали діти. Старший хлопець каже:

— Йду шукати роботи. Та й пішов. Іде, здибає другого.

— Куди, брате, йдеш?

— Йду роботи шукати. А ти?

— І я йду роботи шукати. А ти яку роботу робиш?

— Я швець. А ти?

— Я нічого не вмію.

Та й ідуть далі вдвох. Здибали ще одного хлопця.

— Куди йдеш? — питають того хлопця.

— Іду в світ шукати роботи.

— А що ти робиш?

— Я коваль.

— А ви? Той каже:

— Я швець.

А другий каже:

— Я нічого не вмію. Я буду простим робітником.

Ідуть вони, йдуть. Вечір. Дивляться, в лісі світло блимає. Ідуть до тої хати, аж там сидить баба з одним рогом і одним оком. Кажуть вони:

— Заночуйте нас. А вона їм:

— Добре. Добре, що-сте прийшли. А то була баба-чародійка.

— Буде, — каже, — оден на сніданок, оден на обід, а оден на вечерю.

Вони це вчули, але від неї вже не вийдуть. Каже баба:

— Що ви, хлопці, робите? Той каже:

— Я ковалем.

— А я шевцем. Третього питає:

— А ти що робиш? А він їй:

— А я помічник їхній.

А оден хлопець каже бабі:

— Я коваль, я вам другий ріг прироблю. А другий каже:

— Я швець, я вам то зашите око розшию. А третій каже:

— А я їм усе буду помагати.

Баба погодилася. Кладуть її око приробляти. Як гримнули, то й то вилетіло око, що виділо. А баба каже: — Я вас цим рогом рознесу.

Хата була затворена, і вони не могли вийти. А в баби в хаті було багато овець. Вони забігли помежи вівці. Та й порізали по вівци, злупили з тих овець шкіри і в ті шкіри запхалися. А баба хоче перекидати вівці через віконце надвір. «Я вівці викидаю, а тоді їх іму». Викидає баба вівці, а вони в овечих шкірах підійшли, і баба їх повикидала у віконце. Як-ис викидала, а вони тоді обізвалися до баби. Вона сама виходить у двері, рує, бігає помежи вівці, перекидає їх одним рогом. Думає, що й хлопців піб’є. Так баба бігала, бігала, поки не пукла.

А в тій бабі всередині навіть царські сини були. І все повиходило з баби, як баба пукла. Дуже велику благодарність дали царські сини тим хлопцям, що бабу знищили і помогли їм вернутися на світ жити. Так, як жили.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Вербівці, Городенківського району, Івано-Франківської області 3 вересня 1987 року Коркоза Анна Іванівна (1904 року народження)