Українські народні казки

Про пана Раковина

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі чоловік. Пішов він уночі збирати на току намолочене зерно, бо дощ починався. А чорт прийшов, чвахнув його по очах, і чоловік перестав видіти.

Одного разу йому приснився сон, що є така колодиця *. І хто в дванадцятій годині ночі промиє три рази очі водою з тої колодиці, то увидить. А в него були три доньці. Посилає він старшу:

— Іди в дванадцятій годині ночі до тої колодиці і принеси мені з неї води.

Пішла вона, хотіла набирати води, а з колодиці хтось говорить:

— Бери мене за мужа, то я тобі дам води, а інакше не дам. Дівчина повернула додому і сказала:

— Я не можу взяти тої води.

І не сказала нікому, чого не може її взяти.

На другу ніч пішла середуща дочка. Хотіла набрати води, а їй хтось з колодиці каже:

— Бери мене за мужа, то дам тобі води, а інакше не дам. Вона напудилася і повернула без води. І нікому не розказала про той голос із колодиці.

Іде по воду наймолодша донька. Приходить у дванадцятій годині ночі до тої колодиці і бере воду. А з колодиці чути голос:

— Бери мене за мужа, то дам тобі води, а інакше не дам. І сказала вона так:

— Як мій тато від тої води увидить, то ти будеш мій муж, а я твоя жона.

Тоді з води виповз дуже великий рак і сказав:

— Я — пан Ракович. Приходь ще два рази по воду, а за третім разом забереш мене.

Вона занесла татови тої води раз, другий і третій. І тато увидів. І тоді вона взяла чотири дружби і пішла знов до тої колодиці. Вони поклали рака на носилки і принесли додому.

Справляють вони весілля. Пішли до церкви, повінчалися. І пішли собі по весіллю спати. Тоді він скидає з себе ракову шубу. І каже:

— Я не рак, а син царя. Мама мене закляла в рака і я маю ще в цій шубі жити рік.

А мама її підглянула, побачила, що то такий файний хлопець, і на другий день каже дочці:

— Давай цю шубу спалимо. А дочка сказала:

— Не можна палити. Він мені сказав, що має бути в цій шубі ще рік.

Але мама того не послухала, прийшла вночі, взяла ту шубу і спалила її. Він перед днем пробудився, шубу одягати — шуби нема. І він сказав свої жоні:

— Я йду геть. Зроби собі залізні чоботи і йди мене шукати. Як ти їх зносиш, тоді мене найдеш. У тебе має бути дитина. Але вона не народиться, доки я не покладу на тебе руку.

І він пішов. А вона зробила собі залізні чоботи і пішла в світ шукати мужа свого. І прийшла до одної бабки.

— Бабусько, порадьте мене, що я маю робити. А бабка дала їй клубок золотих ниток і сказала:

— Як найдеш свого мужа, то покоти цей клубок і будеш іти туди, куди він покотиться. А інакше ти додому не вернешся.

І ще сказала бабка жінці:

— А тепер іди до мої другої сестри.

Прийшла вона до другої бабки, і та дала їй золоту квочку з золотими курятами. І посилає молоду жінку до свої сестри третьої.

— Та, — каже, — тобі скаже, де він находиться.

— Прийшла жінка до третьої бабки, і та дала їй золотий гребінь. І сказала:

— Ночуй у мене. Прийдуть мої сини і скажуть, де находиться відьма, що забрала твого чоловіка.

Приходить старший син бабусі — Сонце. Питає його бабуся:

— Скажи, ти не знаєш, де жиє та відьма, що забрала чоловіка цеї жінки?

А Сонце каже:

— Я не знаю. На заході, сході й полудні тої відьми нема. Може, вона на півночі, але я на північ не заходжу.

Приходить син Місяць. Бабка питається:

— Ти не знаєш, де така відьма находиться?

— Ні, не знаю, — сказав Місяць.

Приходить третій син бабки — Вітер. А бабка прикрила ту жінку коритом. Сонце і Місяць нічого не казали, а Вітер подув сюди-туди й каже:

— Тут у нас прісна душа. Каже бабка:

— Є прісна душа. Це одна жінка шукає свого чоловіка. Ти ходиш лісами, горами, долинами. Ти повинен знати, де її чоловік находиться.

— Знаю, — каже. — На високій горі кам’яній, за лісами. Най іде зо мною, я її туди поведу.

Бабка сказала:

— Прийдеш до тої відьми, сядеш собі на горі і будеш чесатися золотим гребінцем. Вона скаже: «Дай мені той гребінець». А ти скажеш: «Дам тобі гребінець, але дай мені переночувати ніч з моїм чоловіком». — «Добре», — скаже відьма. А ти скажеш: «Переночую, тоді тобі дам».

Вітер заніс її на кам’яну гору. Сіла вона там і чешеться тим гребінцем. Прийшла відьма і каже:

— Дай мені той гребінець.

— Я дам тобі гребінець, але дай мені переночувати ніч з моїм чоловіком.

— Добре.

Дала баба їм на вечерю пироги. І чоловікові дала сонний пиріжок. Як він його з’їв, то так і заснув. І цілу ніч він спав, а вона будила, плакала коло него. А він мертво спав.

На другий день пускає жінка на тій горі квочку з золотими курятами. Приходить відьма.

— Дай мені, — каже, — цю квочку з курятами.

— Я дам тобі квочку з курятами, але дай мені переночувати ніч з моїм мужем.

— Добре, дам.

— Переночую і тоді дам тобі квочку з курятами.

А відьма знов дала чоловікови сонний пиріжок, і нічого в жінки не вийшло, не могла вона збудити свого мужа.

На третій день сідає жінка на тій горі і змотує нитки в золотий клубочок. Приходить відьма і каже:

— Дай мені той клубочок.

— Я дам тобі, як ти дозволиш мені перебути ніч з моїм чоловіком.

— Добре, дозволю.

На третю ніч відьма знов дала сонні пиріжки. А жінка підмінила ті пиріжки, і відьма не виділа того. Вночі він не спав. Поклав він на неї свою руку, і народилося в неї двоє діточок — хлопчики з золотим волоссям. І зачали вони з тими дітьми тікати. І взяли з собою ті курята, клубочок і гребінець. Золотий клубочок перед ними кочається, а вони за тим клубочком ідуть.

А як вона йшла з Вітром від тої третьої бабки, бабка їй сказала, що з тими річами робити.

Тікають вони, а відьма женеться за ними. Жінка кинула курята з квочкою. Відьма зачала ті курята збирати. А вона три рази махнула гребінцем, і зробився ліс. Відьма шукала курята по тому лісі і ловила, а вони за той час утекли.

Він привів її в своє царство, і жили вони ще багато років в добрі й щасті. І його поставили на царя.

Походження та примітки

* Коло́диця — криниця у вигляді встромленого у землю кадоба.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
24 березня 1985 року
Оповідач: Лівак Михайло Ілліч (1913 року народження

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також