Українські народні казки

Про парубка, який шукав розумних батьків

Українська народна казка Кіровоградщини

Жили були дід і баба. І був у них син. Підростав син. Старіли батьки. А з роками втрачався й розум. Як у приказці: «Що з літ, то й з розуму».

Одного разу стався такий випадок. Син зайшов до хати, з полиці над дверима впав брусок, яким дід точив косу. Дід з бабою підняли галас, почали приказувати:

— Якби в тебе був синок, і став над дверима, то брусок міг би і вбити його!

— Дурні ви та й годі! Піду я шукати інших батьків.

Взяв торбу та й подався на пошуки. Йде селом, чує у дворі крики. Заглянув, а баба курку лупцює.

— Що це ви, бабо, робите?

— Та квочка привела курчат, а їсти їм не дає!

— Та де ж ви бачили, щоб квочка годувала курчат? У вас зерно є?

— Авжеж, синку, є.

— Тож, несіть його швидше.

Насипав він зерна. Курчатка клюють, квочка радісно квокче біля них.

— От бачите, бабо, все добре, а ви квочку били.

— Ой, синку, спасибі, що ти нагодився, а я була б квочку вбила. Залишайся

та будемо жити разом.

— Ні, бабо, піду шукати розумніших.

Йде далі селом. Бачить, у дворі юрба людей такого галасу наробили, що на все село чути. Заходить до двору і питає:

— Що трапилось, чого це ви так галасуєте?

— Та поріс бур’ян на хаті, а бичка туди висадити не можемо. Вже й сусідів позвали, а він не йде.

— Діду, бабо, а коса у вас є?

— Та є, синку.

Дав дід косу. Поліз парубок на хату, скосив траву і нагодував бичка.

— Добре що ти, синку, нагодився, а то й хату завалили б. Залишайся у нас жити.

— Та ні, дякую, піду шукати розумніших.

Йде селом далі. Бачить, дід сидить на хаті і намагається стрибнути. Заходить у двір і питає:

— Бабо, чому це дід з хати стрибає?

— Та старі ми вже, спина болить, нагнутися нам важко, от дід і стрибає в штани.

— Та хто ж так одягається? Ану сідайте, діду, на лавку.

По черзі одягнув штани на ноги, затягнув ременем.

— Дякую, синку. Добре, що ти нагодився, а то й ноги повиламував би. Залишайся в нас жити.

— Дякую, але піду я далі, шукати розумніших.

Йде по селу. Бачить, що баба б’є качалкою діда по голові.

— Що це ви робите?

— Та ось, пошила діду сорочку, а дірку для голови не зробила.

— Та хто ж так дірку робить. А ножиці у вас є?

— Авжеж є, синку.

Принесла баба ножниці. Вирізав хлопець дірку для голови. Дід одягнув сорочку. Подякував парубку.

— Добре синку, що ти нагодився, а то вбила б я діда. Залишайся з нами, будемо жити разом

— Е ні, дякую вам. Обходив я все село і зрозумів, що мої батьки найрозумніші!

Повернувся він додому. І жили вони разом довго і щасливо.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

229 (8128). Про парубка, який шукав розумних батьків. СУС 1204**+1210. Записали члени краєзнавчого гуртка «стежками рідного краю» 2010 року. Яковенко Лідія Антонівна (1907). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Піщаний Брід