Українські народні казки

Про плакучу березу

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Давно це було. Зібралися Січень, Березень, Червень і Жовтень по землі походити, щоб красу її побачити. Йдуть та йдуть. Дійшли до річки. Вода у річці спокійна, як дзеркало. Глянули місяці у воду і побачили в ній свою вроду. Але, що це? З протилежного боку дивиться на них відображення такої гарної дівчини, що й очей не можна відвезти.

— Хто це? — питали вони у Дуба.

— Хто це? — питали вони у Верби.

Але нічого не знали ні Дуб, ні Верба. Перебралися місяці на другий берег, а там Берізка стоїть, красою до себе вабить.

— Хто ти? — спитали вони у Берізки.

А Берізка відповідає:

— Ніхто мене на землі не побачить людиною, а побачить тільки моє відображення у воді. Зачарував мене злий Чарівник.

Запала у душу місяцям ця незвичайна краса.

— Дівчино, — кажуть місяці, — що ж нам робити, щоб допомогти тобі? Скажи, ми все зробимо!

— Викиньте з свого серця кохання до мене. Тоді я стану знову дівчиною. А не зробите цього, довіку бути мені березою.

Засумували місяці. Як не намагалися вони забути дівчину, так і не змогли. Хіба ж можна викинути з серця кохання?

Приносить Березі Жовтень шати золотії. Червень дарує зелень, одягає Січень у срібло дороге. А Березень ніжно розплітає коси — листочки, дарує діамантові сережки. А Береза опустила віти журливо, і по білій корі сумно котяться кришталеві сльози.

А хіба люди знають, чого береза плаче?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

159 (7361). Про плакучу березу. СУС —. Записала Максютенко Каріна 2009 року. Кумпан Олександра Зіновіївна (1930). Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Миколаївка