Українські народні казки

Про попа Павука і дяка Бамбука

Українська народна казка Закарпаття

У одному селі жили собі піп Павук та дяк Бамбук. Малися вони бідно, бо в той час попів та дяків було много, а людей було мало. А коли їх біда притисла до стіни так, що нікуди дітися, почали радитися, як їм із біди вилізти, звідки набрати грошей, аби по-панськи жити, бо робити їм не хотілося.

— Я щось придумав! — каже дяк.

— А що? — звідує піп.

— Я буду вночі красти, а тобі буду голосити, де украдене спрячу. Ти будеш утворяти Псалтир і відгадувати, де знаходиться украдене.

Піп Павук пристав на се. І дяк тієї ж ночі заліз у стайню до одного ґазди і украв двох волів, повів у хащу і прив’язав. Коли повертався додому, зайшов до попа і розповів про все попові.

Газда встав, зайшов до стайні, позирає, а волів нема. Ходить, шукає, кожного звідує, чи не виділи його волів. Та ніхто не видів. А дяк йому каже:

— Іди до попа, най Псалтир утворить, то, може, вкажеться, де твої воли.

Газда зрадувався і пішов до попа. Отворив піп Павук книжку, довго позирав до неї, шептав молитву і хрестився. Лише після такої церемонії каже:

— Ваші воли досить далеко, у бучнику на сході сонця, у ста кроках вправо від возової дороги, прив’язані до бука.

Так і було. Газда не потратив много часу і знайшов своїх волів. Пригнав волів у село і розголосив усім сю історію. І люди стали позирати на попа Павука, як на пророка. За свої воли газда заплатив попові файні гроші, а піп Павук поділився тими грошима з дяком.

З того часу так і пішло: дяк Бамбук вночі крав, а піп Павук вдень відгадував, де знаходиться украдене. Люди платили їм гроші, і вони за якийсь час оба забагатіли.

Одного разу злодії заломилися ніччю у дім великого барона, який жив недалеко від села, і украли від нього все його золото. Баронові слуги шукають усюди, та не знаходять золота, І прийшов барон до попа Павука, аби вповів, де золото і хто його украв. Так піп Павук з дяком Бамбуком попали у велику біду. Вони не крали золото, і тому не знали, де його глядати. А барон пригрозив попові, що коли не відгадає, то проведе його на дереш. Каже дяк (бо якраз був тоді у попа):

— Треба увидіти все на місці. За золото треба дуже довго молитися.

Дяк думав, що, може, щось до другого дня розізнає.

— Іди, попе, і молися. Айбо на завтра маю знати, де золото.

Про попа Павука чули і ті злодії, що украли золото. За старшого у них був Іван Хребта. Пішов Хребта подивитися-послухати, що робить піп у барона.

А піп у той час, коли Хребта був під вікном, зажурено приговорював собі, гріючи хребет коло кальги:

— Ой хребте, хребте, то завтра тебе будуть дерти! Почув злодій слова попа і дуже злякався, що сей пророк усе знає. А в ту хвилину запів когут. Піп, як почув, і каже:

— Та один уже тут є!

Почув ці слова Хребта і пішов до своїх цімборів і каже:

— Піп про нас знає. Та хто піде до нього просити, аби нас не видавав?

Викликалися два. Прийшли до попа і кажуть йому, аби їх не видавав, та все золото вернуть. Піп пристав на се з такою умовою, що золото поділять на дві частини: одну закопають коло роздоріжжя, а другою поділяться самі межи собою і з ним.

Вранці каже піп баронові:

— Гроші ваші украли злодії. Половину закопали коло роздоріжжя, а половиною поділилися. Вони уже далеко від села, то книга не може вповісти, як їх звати.

Прийшов барон на роздоріжжя і знайшов там свіжу землю. Розкопали — а там половина його золота. Зрадувався і добре заплатив попові.

Піп боявся далі пророкувати. Тому дяк порадив йому спалити хижу. Піп Павук так і зробив — підпалив хижу і розголосив людям, що згоріла та книжка, з якою він пророкував. А грошей мав досить — побудувати собі нову хижу. Нагородив і дяка.

Та й казці кінець.

Походження та примітки

Про попа Павука і дяка Бамбука. У «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» не вказана. Належить до сюжетного типу 1641. Друкується вперше. У репертуарі інших казкарів даної збірки варіанти цього сюжету відсутні.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).