Про попа та Івана-дурака

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід з бабою. Були у них три сини два розумні, а третій — Ванька -дурак. Пожили трохи дід з бабою та й повмирали. Брати й кажуть: «Давай, розділимо майно, яке в нас є, а тоді підемо на заробітки». Розділили вони, а Ваньці-дураку дали ступу, щоб пшоно товкти. Ванька й погодився. Зібрались брати йти в Київ на заробітки. Набрали всього на дорогу, а Ванька ступу

забирає. Брати дивуються, а він на своєму стоїть.

Ідуть вони полем, лісом. Потомились, сіли обідати під дубом, густим та кучерявим. Зварили собі кашу, поїли і полягали спати. Встають, а до них три бандити йдуть. Стали вони думати, куди дітись. Вирішили полізти на дерево. Лізуть на дуба, а Ванька й ступу тягне. Сидять брати і дивляться, що там внизу. А бандити дійшли до дуба, побачили, що хтось обідав, і собі вирішили пообідати. Сіли, пообідали та й полягали. Брати ж сидять тихенько на дереві. Ванька каже: «Давайте, пустимо з ступи товкача на бандитів». Як пyстив товкача Ванька, так і вбив двох бандитів. Тоді брати кажуть: «Кидай і ступу». Кинув і ступу — вбив третього. Позлізали з дерева, дивляться, а в бандитів три мішки грошей — з сріблом, золотом і мідними монетами. Вони забрали ті мішки і повернулися додому. Сіли та й думають, як поділити гроші. Один брат каже, що у попа є мірка, яка гроші міряє. От Івана й посилають до попа по мірку, тільки щоб не признавався, для чого вона їм. Прийшов до попа Іван, просить мірку, а той питає навіщо. Іван і розказав, що вони знайшли три мішки грошей, дак треба поділиться. Дав піп мірку. Прийшов Іван додому, а брати й питають, чи не розказав попові про золото. Іван і признався.

— Ну, — кажуть, — тоді стій у воротах і стережи, як ітиме піп, так ти свисни.

А самі почали ділити. Одному мірка, другому — мірка, а Ваньці — на держачок. Ділили, ділили, коли Іван заходить. Брати полякались, що піп прийшов. Та Іван каже, що піп вже не прийде, бо він свиснув молотком по голові. Брати вибігли, дивляться — лежить піп у воротах убитий. Вони того попа та в погреб, а в погребі в діжку вкинули і накрили.

Нема попа день-два, почали поминать його. Братів позвали на поминки, а Івана — ні. Він побув дома та й пішов і собі. Приходить і каже:

— Це я поминки зробив, а мене не позвали. Я ж попа убив у воротах, а в погребі ми його заховали.

Брати, як почули, побігли додому, витягли попа з діжки, а туди мертвого козла вкинули. Приходять до них люди, Ванька їх у погреб веде. Відкривають діжку, брати й питають:

— У вашого попа борода є?

— Є,- відповідають люди.

— А роги є?

— Ти що, Іване, які роги? Ану, витягуй!

Іван витяг з бочки щось, дивляться, а то козел. Брати й кажуть людям: «Ну що з дурного візьмеш? Він що хочеш може набалакати». Люди й розійшлися. Брати стали думати, де попа подіти. Кажуть Ваньці, щоб утопив у річці. Ванька з мішком іде повз церкву, а там сторож був. Він і питає

— Хто ідьот?

А Ванька відповідає:

— Чорт попа нєсьот.

Сторож як почув це, побіг до другого попа та й каже:

— Ховайтеся, бо чорт попів збирає!

Зібрався піп тікати по дорозі, а тут Іван. Подумав бідний, що це його піп виліз з мішка та в мішок його.

— Тепер не вилізеш!

На другий день по селу пішли чутки, де ж ділися батюшки. Сторож розказав, що всіх їх чорт забрав. Отак брати обдурили Івана, забрали собі гроші, розбагатіли, а менший зостався при своїх інтересах.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

38 (4164). Про попа та Івана-дурака. СУС 1653. Записала Доманенко О. М. 2008 року. Дяченко Ольга Іванівна (1928). Чернігівська область, Бобровицький район, Нова Басань