Якось запросив до себе в гості березень свого брата квітня. Той не довго думаючи зібрався та й вирішив, що раз брат кличе, то треба їхати.
На дворі була хуртовина, снігу навалило по коліна. Квітень сів на сани та й поїхав у дальній путь. Раптом напівдорозі хуртовина вщухла, а сніг почав танути на очах, і за кілька хвилин дорогою потекли стрімка річка. «Що робити», — подумав квітень та й вирішив повертати назад.
Дома він пересів на човен та й поплив до брата. Аж раптом на півдорозі стрімка річка почала пересихати і перетворилася на дорогу. І квітень знову повернув додому. Але здаватися він не збирався. Сівши на воза, квітень вирушив в дорогу. Але, що це за напасть? Подули сильні вітри, закрутила зла віхола, почав стрімко падати сніг. Знову квітень рушив додому. «Все одно доберуся до брата», — думав квітень.
Вдома він сів у сани, на них поклав човна, віз та й рушив у дорогу. Пересідав він з саней на воза, з воза на човна, з човна на сани і врешті-решт він таки добрався до березня.
Про пори року Українська народна казка Кіровоградщини
Відбулося все це під Новий рік, коли збуваються всі мрії і здійснюється неможливе. Одного разу дівчинка Оленка на Новий рік загадала бажання, щоб всі пори року зустрілися.
У мальовничій долині, де накруги все оточене неймовірною красою, зустрілися Зима, Літо, Весна та Осінь. За стіною у кожної пори року був свій пейзаж. Все було, немов у казці. Зима вся вкрита снігом, дерева стоять голі, діти мчаться з гірки на санчатах, десь далеко чути пташиний крик. Позаду стоїть Літо, навкруги все зелено, переливається вода в струмочку та вже червоніють черешні. Збоку стоїть загадкова Весна. Адже саме весною все стає таким гарним, дзвенять струмочки. З іншого боку стоїть золотиста Осінь. Вона пишається своїм багатим урожаєм.
Почали вони сперечатися, хто з них найгарніший. І мирна затишна зустріч перетворилася на звичайнісінький базар. Вони кричали врізнобій, галасували на всю галявину.
— Чому ми сперечаємося? — сказала Зима. — Нехай хтось сторонній нас розсудить.
Спитали вони у Вуханя і він сказав їм, що найгарніша пора року — Літо. Літо дуже зраділо, загордилося і сказало, що воно найкраще.
— Зачекайте, — сказала Осінь, — давайте ще в когось спитаємо.
Тут назустріч летить сокіл. Спитали в нього, а йому найбільше подобається Весна. Запитали в окуня, а той вказав на Літо. І суперечка ще більше розгорілася.
Але тут з’явилася та сама дівчинка Оленка, що загадала таке дивне бажання. Вона постояла, подивилася та й каже:
— Ви кожне по-своєму гарне. Адже якби не було Весни, ми не милувалися б квітами. Якби не було Літа, ми б не купалися. Якби не було Осені, то ми не милувалися б золотистими листочками у веселому танку. А якби не було Зими, ми не їздили б на санках.