Українські народні казки

Про принцесу Даринку

Українська народна казка Полтавщини

Колись на світі жила принцеса і звали її Даринкою. З самого народження вона була доброю і веселою, за що її всі любили. Хоч і була вона принцесою, але завжди допомагала всім, хто цього потребував. Це дуже не подобалось злій чаклунці і вона вирішила покарати її.

— Побачимо, — сказала вона, — як до тебе будуть ставитись, коли ти будеш бридка, як жаба.

От коли принцесі виповнилось 15 років, то чаклунка перетворилась на чорну кішку з перебитою лапою. Вона підбігла до Даринки і замурликала.

— Ой, хто ж тебе покалічив, бідненька кішечко? — з жалістю спитала принцеса.

Вона взяла кішку на руки і погладила. Раптом кішка дико закричала, вкусила Даринку в обличчя, вирвалась і побігла геть. Відтоді обличчя принцеси вкрилося жахливими бородавками. Король дуже сумував і запрошував найкращих знахарів, але нічого не допомагало. Сама принцеса не сприйняла цього близько до серця. Вона як і раніше допомагала всім, але остерігалась чорних кішок.

Даринка вміла дуже гарно малювати і співати, тому вона часто блукала, шукаючи гарних краєвидів. Коли вона малювала, то здавалось, що картини оживали. Квіти дзвеніли, пташки співали і все раділо життю. Вона дарувала ці картини людям і вони ставали добрішими. Картини несли людям радість і щастя.

— Я хочу подарувати людям сонячні квіти, щоб вони ніколи не сумували, — вирішила принцеса Даринка.

Вона довго шукала такі квіти. Ось одного разу вийшла в поле і побачила ціле море соняшників.

— Намалюю цю красу і подарую першому, кого зустріну, — сказала вона собі.

Принцеса зайшла в соняшники і почала малювати. А щоб не було сумно, то співала пісеньку про сонце, квіти, гаї і діброви. Незчулася, як замовкли навколо, зачаровані її голосом пташки, повернули голови до неї здивовані соняшники. Бджілки намагалися сісти на соняшники, які вона намалювала, такими вони здавалися живими.

Тим часом по країні мандрував добрий маг Травознай. Він почув чарівну пісеньку Даринки і захотів її побачити.

— Ця дівчинка, ніби душа нашої природи! — вигукнув маг.

Він оглянувся навколо і побачив, що всі соняшники повернулись до однієї полянки, але хто там був, не було видно. Він тихенько пробрався між соняшників і був здивований, коли побачив обличчя дівчинки. Маг здогадався, що це злі чари і вирішив допомогти. Він нарвав чарівних квітів і, появившись перед Даринкою, сказав:

— Доброго дня чарівна дівчино!

— Ой! Хто це?

— А я ваш шанувальник! Візьміть ці квіти на знак вдячності за ваш талант.

«Чому він не дивується з моєї зовнішності?» — подумала Даринка. Вона притулила квіти до обличчя і вдихнула їх чарівний аромат. Маг посміхнувся, побачивши, як обличчя дівчинки стало надзвичайно вродливим.

— Дякую вам, добрий чоловіче! Я подарую вам свою картину. Хай вона приносить вам радість!

Маг подякував і, взявши картину, пішов. Даринка повернулась додому і побачила, що всі дивляться на неї з радістю і здивуванням.

— Чому ви на мене так дивитесь? Що сталося?

— Донечко! Яка ти гарна! — вигукнули король з королевою.

Даринка підбігла до озера і побачила своє лице знову вродливим. Вона здогадалася, що то не простий чоловік був.

Коли наступного ранку вона прокинулась, то побачила, що біля палацу багато людей, які раділи, сміялись і дивувались з картини, на якій цвіли соняшники, мов живі. А з картини лунала пісенька, яку вона співала, коли малювала. Так зробив той маг який подарував їй вроду.

Відтоді ця картина стояла біля палацу і приносила людям щастя. А принцеса зустріла своє кохання і щасливо прожила своє життя даруючи людям радість своїми талантами.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

117 (4719). Про принцесу Даринку. СУС —. Записала Тунько Ірина 2008 року.
Оповідач: Семеній Марія Йосипівна (1959 року народження), Малютинці, Пирятинський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.