Про півника і курочку

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі дід та баба. Жили бідно, через те й часто лаялися. У діда був півник, а в баби — курочка. Ото й усе їхнє хазяйство. А баба терпіти не могла дідового півника. Хотіла вона його зарізати та бульйон зварити, а дід не дав. Тоді баба наказала, щоб він вигнав півника з двору. Жаль було дідові півника, та дуже вже баби боявся. От він і каже півникові:

— Іди собі, може, десь знайдеш кращого хазяїна.

Попрощалися вони і півник пішов. Ішов він дуже довго і зустрів по дорозі лисицю, вовка та ведмедя. Розповів їм, що йде на заробітки і вони захотіли піти з ним. Прийшли у велике місто до будинку одного пана. Хотіли найнятися на роботу. Півник сів на воротах та й заспівав:

— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!

А пан був сердитий та й крикнув:

— Ану вкиньте його в колодязь!

Упіймали півника та вкинули у колодязь. А його товариші випили всю воду і допомогли півникові вибратися. Сів він на цямрину та й заспівав:

— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!

Не на жарт розсердився пан.

— Вкиньте його у вогонь, — каже, — хай згорить бісова душа!

Упіймали півника та й кинули у вогонь. І знову друзі урятували його — висипали у вогонь всю воду, яку випили. Вилетів півник та й кричить:

— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!

Наказав пан заникнути його в отару з вівцями. А вовк, лисичка і ведмідь забігли, переїли овець і врятували друга.

Вилетів він на тин та й співає:

— Дай, пане, п’ятака! Ку-ку-рі-ку!

— А хай ти здохнеш! А вкиньте його в бочку з п’ятаками, хай подавиться!

Вкинули слуги, а півник знай собі п’ятаки клює та клює. Наклювався, скільки міг та так, що його ледве товариші витягнули. Вирішили вони втікати від цього клятого пана. Одбігли далеченько, а півник і каже:

— Давайте, поділимося грішми та й розійдемося.

— Ні, півнику, ми і наїлися, і напилися. Спасибі! А п’ятаки хай будуть твої.

На тому й попрощалися. Приходить півник додому, бачить, що дід сидить зажурений і каже:

— Стели, діду, рядно!

Дід зрадів, що півник живий вернувся. Схопив рядно, постелив, а півник давай п’ятаками закидати. Баба як таке побачила, трохи не впала. Та й кричить на свою курочку:

— Іди, дармоїдко, грошей заробляй!

Довелося йти курочці, хоч і ледача була. Вийшла за село, а далі йти ліньки. Дивиться, а якийсь дядько ячмінь сіє. Вона до нього і давай зерно їсти. Гонив її дядько, а її, хамку, ніяк не проженеш. Вирішила, що вже пора йти додому. Прийшла, а баба біля хвіртки виглядає.

— Стели, бабо, рядно, моя с…ка повна!

Прослала баба найкраще рядно, а курка його геть спаскудила. Ох і насміявся дід! Ох і розсердилася баба! Взяла та й зарізала курку, а півник став домашнім улюбленцем.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

225 (4410). Про півника і курочку. СУС 219Е*. Записано 2008 року. Попенко Ганна Сергіївна (1931). Чернігівська область, Ічнянський район, Городня