☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про п’яницю Проця
Українська народна казка Покуття

Був собі п’яниця Проць. Він мав жінку, мав діти, але дуже пив. Пропивав, що мав. Щоднини у корчмі сидів. Одного разу він там дуже напився. А там п’яниці сидять коло гальби і говорять всякі ганьби. Той каже, що в него нива не вродила, а той, що в него барабуля в ямі зогнила. А той каже:

— А у мене вчора й нині був здекутор у гостині. А Проць каже:

— Панове ґазди, позвольте й мені словечко сказати. Бо він найбідніший і найдрантивіший. Всі кричать:

— Кажи, що маєш казати! Позволяють йому, а він їм оповідає:

— Моя жінка — як скотина. Бере коцюбу в руки, і я не встиг пообзиратися, а вже під лавою опинився. А вона каже: «Вставай, драбе! Вставай, лопуху! Розбий колоду та й іди по воду. Та й дров нарубай. І худобі їсти дай. І колиши дитину. Живо, бо гину!» Вона теньґо б’є мене і це каже. А я під лавою світу не бачу і весь розум трачу. Та встаю помалу, біжу до Лейби, він мене порадить, повеселить, повіншує. А як не маю грошей, то він поборгує. Каже: «Що будеш пити, сабашівку чи житнівку? А може, пан буде пити пиво? Лиш би, — каже, — не було дива».

Ми ще не встигли ся зговорити, а стара моя небога вже стоїть з коцюбою коло порога. І так страшно б’є, що я стою й плачу і навіть світу не бачу. Біжу додому чимдуха, але забувся, що я вже без кожуха.

І тут жінка прийшла до корчми його бити. Він утік додому, а вона прийшла до хати і його надворі прив’язала. Та ввійшла до хати, покрутилася, лягла та й умерла. А він прив’язаний сидить, чекає. А старший хлопець виходить з хати та й каже:

— Ти їй в’їв ребра та й кости, та й вона померла від злости.

Зійшлися всі радикали і дуже файно жінку поховали. А Проць прибрався, підголився і сподобав Ганну та й оженився. Та й не мав він уже що коло хати робити і не йшов у корчму пити, бо мав молоду жінку, мусив її сокотити.

Прийшли до него шевці та й кажуть:

— День добрий, Процю, що маєш робити? Чи не маєш ти, ґаздо, нових чобіт шити?

— Я маю й чоботи, й черевики шити і вас приймаю, але прошу й благаю мою жінку не любити.

Та й він їм дав пару чобіт шити, а сам назбирав грошей та й пішов до Лейбка мед-горілку пити. Шиють шевці, шиють, чобіт дошивають, молоду Ганнусю з собою підмовляють.

— Ходи з нами, Ганно, Ганно молодая, ходи з нами, з шевцями. Будем тебе годувати лишень колачами.

Але був у него найстарший хлопець. Та й побіг він до Лейбка.

— Десь тут є мій отець.

Проць не встиг ще в корчмі сісти, а хлопець прибігає.

— Ходи, тату, — каже, — додому їсти. Тату ти, мій тату, ти п’єш мед-горівку, а наша мама, твоя жінка, пішла з шевцями на мандрівку.

А він каже:

— Йди, хлопче, додому, впрягай коні воронії та поїдем здоганяти шевці молодії.

І наздогонив їх на кедровім мості, і просить, і благає:

— Ходи, Ганнусю, хоть до мене в гості.

А вона втікає аж на край Дунаю і перед шевцями присягає, що такого не знає. Він злапав її і топить. А ті шевці кажуть:

— Ади, жінка пливе, як те біле гуся. А вона каже:

— Рятуй мене ти, мій Процю, я твоя Ганнуся! А він каже їй:

— Пливи ти, Ганнусю, по тихім Дунаю. Аби-с більше не казала: «Я тебе не знаю».

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 1 березня 1987 року Петращук Катерина Михайлівна (1922)