Українські народні казки

Про розумну дівчину й суддю

Українська народна казка Закарпаття

Один чоловік був дуже багатий, а другий дуже бідний. Ішли вони дорогою і раптом почули, як закувала десь зозуля. Бідний каже:

— Та зозуля мені закувала.

Багатий заперечує:

— Ні, мені закувала!

Вони посварилися й побилися. Тоді багатий дав бідного в суд. Суддя сказав, що коли дістануть повістки на суд, то щоб йому принесли те, що найтучніше в світі.

Вони розійшлися. Багатий порадився зі своєю жінкою, що як треба буде йти на суд, то заріже кабана. А бідний зажурився, бо не знав, що понести.

Та в нього була сімнадцятирічна донька — велика розумниця.

— Чого то ви, няньку, зажурилися? — питає вона. Батько відповідає:

— Як мені не журитися, коли суддя сказав, щоб принесли те, що найтучніше в житті. Багатий заріже свого кабана, а я що принесу?

— Не журіться, — каже йому донька. — Ви понесете в суд, що найтучніше: тучніше за землю на світі немає.

Одержали повістки і пішли на суд. Багатий повіз найбільшого свого кабана, а бідний пішов так. Коли прийшли, суддя їх питає:

— Ну, принесли те, що найтучніше в світі? Багатий каже:

— Де би ні! Ідіть подивіться у мене на возі, чи є щось тучніше.

Суддя подивився, а на кабанові сало у дві долоні. Тоді питає бідного:

— А що ти приніс?

— Я приніс вам землю, бо тучнішого за землю на світі немає.

— Ти правий, — сказав суддя.

Та багатий знову подав бідного в суд. Тепер суддя сказав принести те, що найтонше на світі.

Багатий настриг найтоншої овечої вовни, а бідний знову зажурився, що він понесе. Питається донька:

— Що ви, няньку, знову зажурилися?

— Як мені не журитися, коли суддя сказав принести те, що найтонше у світі. Багач понесе вовну, а я — яку мару?

— Понесете судді те, що найтонше, — відказує донька. — Коли вас запитає, то скажете, що тонше від холоду нічого немає. Зимою одягають теплу шубу, та холод пробирається й крізь шубу — такий він тонкий.

Коли прийшли на суд, багатий показує судді найтоншу вовну, а бідний каже, що нічого тоншого за холод немає. І він знову виграв.

Багатий третій раз подав бідного на суд.

Цього разу суддя наказав, аби принесли те, що найрідкіше на світі.

Багатий набрав швидко до склянки води, а бідний зажурився, що йому робити.

Донька побачила й питає:

— Чого й тепер журитеся, няньку?

— На суд треба принести найрідшого в світі.

— Скажете, що рідкішого від вітру не буває. В одному селі видумали велику брехню, а вітер розніс її аж на третє село — такий він рідкий. А вода собі тече з потічка до Дніпра, а з Дніпра до моря і стає все густішою.

Ідуть на суд.

Прийшли до судді, а він їх питає: — Ну, що принесли?

Багатий показує скляницю з водою. А бідний сказав, що рідкішого від вітру не буває.

Суддя заявив багатому, що він програв діло і повинен виплатити суд. А бідному велів залишитися. Коли багатий заплатив і пішов додому, суддя спитав бідняка:

— Скажи, хто тебе радив, бо ти, напевне, того би не придумав.

І бідний зізнався, що в нього є донька, і це вона радила, що йому казати. Тоді суддя звелів:

— Приведи до мене свою доньку. Якщо не приведеш, то обох вас запру у темницю!

Прийшов бідний додому і трохи не плаче. Розповів доньці, що суддя йому наказав.

— Не журіться, няньку, — відповіла донька. — Підемо, раз треба.

Коли зібралися йти в суд, то дівчина взяла із собою дві стеблини сірників і голку. Прийшли до судді, поклонилися і подали руку.

Суддя приніс дівчині шматок тканини і сказав, аби до ранку пошила костюм. Тоді вона вийняла дві стеблини сірників і голку, поклала їх на стіл та й каже судді:

— А ви з цього дерева й заліза зробіть мені машинку. Суддя був дуже мудрий, але вона ще мудріша. Він знав, що з малого шматочка тканини костюм не пошити, а сам із двох сірників і голки машинку не зробить. Дівчина його перехитрила і тим йому сподобалася. Суддя добре погостив бідного чоловіка і сказав йому:

— Тепер ідіть собі додому, а ваша донька лишиться у мене — беру її за жону.

Так вони побралися й судили вже двоє. І казці кінець.

Походження та примітки

Про розумну дівчину й суддю. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 875. Подається за: «Казки одного села / Запис текстів, післямова та примітки П. В. Лінтура; Упорядник Ю. Д. Туряниця. — Ужгород: Карпати, 1979.», с. 157 — 159. Варіант: Гандера — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 237 — 242.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).