Українські народні казки

Про сварливу Ївгу

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жили Іван та Ївга. І така Ївга була лиха, що не зробе Іван — все не так. Ну посперечатись їй дай — хлібом не годуй. А Іван був спокійний. Тілько жінка починає його гризти, а він на город та до роботи. А при сусідах не хоче сперечатись, та тільки зубами скрегоче. Ось накипіло в неї на душі, вона й каже:

— Поїхали до кумів, сьогодні празник, давно ми ніде в гостях не були.

— Поїхали.

Запрягли коней, кинули на гарбу сінця і поїхали. Тільки рушили, а Ївга:

— Ти ж, як приїдемо, то чоботи біля порога постав. Та в шапці за стіл не сідай. Та багато не пий, та не чавкай як їстимеш. Та гляди до куми багато не смійся, бо я ж тебе знаю.

А Іван їде, зуби сціпив і мовчить, бо знає, що тілько обізвися — хуже буде. А вже ж як достала до печінок, не втерпів Іван, розвернув коней, та й поїхав назад. Їде, а по дорозі якраз яр глибокий-глибокий і дна не видно. А Іван і думає: «Візьму гріх на душу, скажу в селі, що коні спудились, гарба перевернулась, а Ївга в яругу скотилась». Не вспіла ж й спохватитись Ївга, як покотилась у яр.

Приїхав Іван додому, розказав, шо случилось з Ївгою. Та в селі тільки зраділи, бо мабуть, двору такого не було, щоб вона з кимсь не полаялась.

Ось живе Іван і не нарадуєця. На кровать у чоботях лягає, і ніхто не лає. Їсть за столом і шапки не знімає, і тут діла нікому до нього нема. Скруте цигарку і в хаті дим стовпом…і нічого. Так він жив, поки не поїв те, що Ївга понаготовляла. І стало Іванові скушно. Ніхто його не полає, ніхто на нього не кричить. А вже лайок знала його жінка, шо якби вона без перерви лаялась, то років би на три хватило. «Піду витягну з яру Ївгу, сумно самому в хаті» — думає Іван.

Прийшов та й гукає:

— Ївго, ти жива, обізвися.

Чує тоненький голосок.

— Жива, кинь мені сюди вірьовку і тягни.

Іван так і зробив. Тягне, а воно так важко. «Ти ж диви, скільки времня прошло, а вона ще й поважчала», — думає. Дотягнув до верху, як гляне, а там чорт причепивсь. Іван хотів пустити вірьовку, а той і просить:

— Ой Іваночку, та спаси ж мене, бо твоя Ївга нікому ж пеклі спокою не дає. А я ж тебе за це озолочу.

Іван б не вірив, та знає добре свою Ївгу. Раз і чортам тошно стало, рішив послухатися чорта.

А той його і направляє:

— Я ось уберусь до багатого дядька на горище, і тільки ніч, а я почну там товктися. А ти як почуєш про таке діло то й скажи, що знаєш, як помогти.

Ось чує Іван, що у багатія щось на горищі завелося та ночами товчеця. Вже й батюшку приводили і хату святили — нічого не помагає.

Пішов Іван до багатія і каже:

— Я тобі допоможу.

Та й допоміг. А то чорт його напоумив, як це зробити.

Багатій такий вже радий, що трясця відступила. І грошей, і хліба, всього надавав. Так чорт і перебирався з одного горища на друге. А Іван багатів і багатів. Уже йому й робити не треба, тільки й знає, що по дворах відробляє від нечистої сили. Ось уже й у сусідньому селі чорт хазяйнує.

Надоїло Іванові по хуторах ходити, людей дурити, та й думає: «Якби мені від чорта відчепитися». Та й придумав.

Саме під час відробляння, як крикне Іван:

— Чорте, тікай, бо Ївга йде.

То чорт як вискочив з горища і не оглядаючись біг так, що тільки курява за ним знялась. Зажив Іван з того часу, як вареник у маслі!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Моня Віра Григорівна (1934 року народження), Дніпропетровська область, Царичанський район, Ляшківка
21 (7168). Про сварливу Ївгу. СУС 1164. Записала Каніболоцька Ольга 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.