Українські народні казки

Про свекруху, невістку і хитрого грабаря

Українська народна казка Бойківщини

Каже мама:

— Женися, сину, але бери таку жінку, аби ніколи нічого не їла. Знайшов він собі дівчину і договорився з нею:

— Аби ти так їла, щоби мама не виділа.

По весіллю мати, невістка й син — всі пішли в поле. Попрацювали до полудня, і каже мати до невістки:

— Іди додому, принеси нам полуденок. А невістка їй:

— Ой, мамо, ідіть ви,

— Ти молодша, — каже свекруха, — йди ти.

Невістка пішла додому, зайшла до комори, узяла собі їсти і їсть. А свекруха вслід за нею приходить з поля додому. Увиділа, що невістка їсть, та й каже:

— Що ти, донько, робиш?

— Та їм, мамо.

— То йди й повісся. А невістка їй:

— Я не вмію, мамо, не знаю, як вішатися. Покажіть мені.

Стара стала ногами на стільчик, шнурок на шию, а другий кінець причепила до жердки. А невістка стільчик з-під ніг її ухопила — і стара повісилася.

А син у полі думає собі: «Що нема так довго ні мами, ні жінки?»

Невістка зняла стару, посадила за стіл, взяла пирогів, умочила пиріг у сметану і запхала матері в писок. Та й пішла на поле до чоловіка. Чоловік питає:

— Що ся стало, що ні тебе, ні мами так довго не було.

— Йой, не питай, мама пирогом удавилася.

Вони були бідні люди і не мали за що матір поховати. А в одного чоловіка був морг буряків, і люди ходили красти ті буряки. Якось той ґазда сказав: як когось зловить у буряках, то вб’є відразу. А ті що роблять? Беруть неживу маму і ввечері несуть на поле, де ті буряки.

Підпирають її двома патиками, сховалися і дивляться, що то буде. Той ґазда вийшов з хати, увидів бабу в буряках і каже:

— Руки вгору, бо стріляю!

А баба, підперта на патики, рук не піднімає. Він тоді раз і стрілив. І просто в бабу попав. Баба перевернулася. А син то увидів, бо син пильнував. Та підбіг і каже:

— Ти нам маму вбив.

А той ґазда, що його буряки, каже:

— Я за то сам вашу маму поховаю. А йому лиш того й треба.

А в того багача, що його буряки, колись служив слуга. І він тому слузі не заплатив. Виріс той слуга і став грабарем. І якраз ту бабу ховав. Закопав бабу, і ще люди з цвинтаря додому не дійшли, а він уже ту бабу відкопав, на коня її і привіз до того багача, що в него баба «буряки крала». Заніс до стайні, зарізав свиню і дав бабі в руку ніж. Ніби баба зарізала свиню.

Ґаздиня вийшла рано давати свині їсти. «Куцьки, куцьки!» А свиня лежить, і коло неї баба з ножем. Жінка напудилася. Та й не будуть уже їсти ту свиню, дають її грабареви. А грабареви того й треба. Він на то чекав, аби взяв собі заплату, що йому колись не заплатили. Ховають бабу ще раз.

А грабар і другий раз відкопує бабу. І що робить? Несе бабу до комори. А там одна ґелетка з маслом, а друга — з сиром. Він бабу поклав межи ті ґелетки і одну її руку запхав у масло, а другу в сир. Рано пішла жінка до комори, увиділа бабу, дуже напудилася, прийшла до хати та й каже:

— Йой, чоловіче, то-смо бабу зачепили! Вона нам тепер не дасть спокою.

І ще раз мусіли ховати бабу, але вже більше грабар бабу не відкопував, бо ще взяв ґелетку масла і ґелетку сиру. Вже він собі заплату свою взяв.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Цінева, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
21 січня 1994 року
Оповідач: Хортів Михайлина Яківна (1936 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.