Українські народні казки

Про сміливу дівчину

Українська народна казка Гуцульщини

Були собі два браття. Жили вони один в однім селі, а другий — у другім. Один був май бідний, а другий заможний. Довго вони так жили. І робив бідний брат весілля. Багатий брат з жінкою пішов на цілих три дни у друге село на то весілля, а вдома лишив доньку.

Донька була сама в хаті, і прийшли дванадцять опришків. Та й добувалися до хати, хотіли пограбувати. Підкопалися під мур та й по одному лізли. Вони лізли, а дівчина стояла коло тої діри та й по одному вбивала їх. А один поліз через комин. Бона вхопила подушку, облила нафтою, поклала під комин і запалила. І розбійник у комині задушився.

Так вона вбила одинадцять чоловік, а дванадцятий утік. А на ранок дівчина замельдувала владі, і тих одинадцять побитих опришків забрали й поховали.

А той дванадцятий два дни ходив селами. Він хотів знати, що сталося з його товаришами. На третій вечір прийшов він до тої дівчини проситися на ніч. Він перебрався на пана, і вона не знала, що він з тих опришків. Прийняла вона його на ніч, а він сів до столу та все щось пише. А тоді й питає:

— Де твого батька каса?

І вона покімувала, що то опришок. Каже вона:

— Татова каса в скрині на самім дні, але я не годна дістатися туди.

— Покажи ту скриню, — сказав опришок. Привела вона його до тої скрині.

— Отут гроші, на дні.

Виклав він набік усі річи, що були в скрині, і нагнувся, щоб узяти гроші, а вона його перевернула туди і скриню заперла.

Приїхали з весілля батьки, вона розказала їм, що тут було. Сказала за тих дванадцять опришків, що вона побила, а тоді й каже:

— Це ще не все. Там у скрині є ще один.

Віддали того опришка до суду і засудили. І той ґазда вже ніколи більше не лишав хату і не їхав на весілля в другі села.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
30 травня 1983 року
Оповідач: Біланюк Никола Іванович (1902 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.