Українські народні казки

Про соловейка і зозулю

Українська народна казка Полтавщини

Було це давно. Жили собі чоловік та жінка, і була у них дочка. Милували вони її, пестили. А коли підросла, вирішили видати її заміж. Але скільки хлопців до неї не сваталось, вона всім відмовляла. Дід з бабою не знали, що й робити.

А одного разу прийшов до них у село страшний змій. Трапилось так, що дівчина зустрілася з ним і поговорила, а потім пішла до діда і баби і каже:

— Тату, мамо, я піду за цього змія заміж.

Як не просили, як не умовляли батько з матір’ю дочку не виходити за змія заміж, а вона одне: за змія вийду і все!

Нічого було робити батькам, погодились, але сказали, щоб змія ніколи не було у їхньому домі і більше щоб вони його не бачили. Забрав змій дівчину і пішли вони далеко у ліс.

Жили у мирі і злагоді. Народилося у них двоє діток — хлопчик і дівчинка. Коли діти підросли, стали питати матір, чому в інших є дід і баба, а у них немає.

Тоді мати і розповіла їм, що і в них є баба з дідом, але вони живуть далеко-далеко, аж за річкою і лісом. І стали діти просити пустити їх до діда і до баби. Мати довго не дозволяла, а потім погодилась і сказала, що їх проведе батько змій.

Зібралися в дорогу. Батько провів дітей через річку, вивів з лісу, показав де дідова і бабина хата і приказав, щоб вони через три дні повернулися на це ж саме місце, але дідові і бабі не казали, що їх привів батько і тут буде чекати їх назад.

Прийшли діти до діда й до баби і розказали, що вони їх онучата. Дід з бабою дуже зраділи та й почали про все розпитувати. Малі, як удвох були, то казали, як батько велів, а коли стала баба по одному їх питати, то хлопчик казав:

— Ми самі прийшли і самі й підемо.

А дівчинка розказала, що їх сюди привів батько змій і назад теж забере. А ще розказала, що батько їх буває гарним, як усі люди, а буває, як змій. А батько був зачарований змієм і цей строк уже минав, мав він бути чоловіком. Проговорилася дівчинка, а баба й каже дідові:

— Бери сокиру, іди за дітьми та присліди змія і відрубай йому голову, щоб більше наша дочка з ним не мучилась.

Дід послухав дурну бабу та так і зробив. Прислідив, коли виповзе змій та й відрубав йому голову. А змій зразу ж перетворився у чоловіка, але вже був мертвий.

Повернулися діти додому і розказали матері, що їх батько неживий. Мати дуже горювала і все допитувалась дітей, хто ж проговорився дідові і бабі. Дівчинка й призналась.

— Що ж ви наробили? — сказала мати, — я ж вашого батька була б зовсім звільнила, йому вже не багато залишалося бути змієм. А тепер і я не можу бути жінкою. Ти, доню, за те, що не дотримала свого слова, станеш зозулею і ніколи не матимеш свого гнізда і своїх діток. А ти, синку, за те, що не зрадив батька, лети соловейком та щебечи людям, щоб вони тебе слухали і радувались. А я полечу горлицею, буду туркотати, людям про своє горе розказувати.

Так і досі вони літають.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

35 (4909). Про соловейка і зозулю. СУС 425М. Записала Сіровська О. О. 2008 року. Бабич Віра Григорівна (1935). Полтавська область, Полтавський район, Тростянець