Про трьох братів та бога
Українська народна казка Чернігівщини

Жили три брати, бідні та неодружені. Ходив якось селом дідусь, зайшов до господи, де жили парубки. Хлопці привіталися з ним, нагодували, запросили переночувати. А той дід був сам Господь. От він і каже:

— Просіть в мене, чого хочете.

Старший каже:

— Я б хотів мати багато їжі, щоб ніколи не переводилася.

— Я б хотів мати багато меду, щоб три роки діжки стояли, — каже середній.

— А я хочу мати жінку до мислі, — сказав найменший.

Так і сталося, як хотіли хлопці. Вони одружилися, стали господарями. І ні в кого в селі не було стільки їжі, як у старшого брата.

Середній таку пасіку завів, що кращої й не знайдеш. А найменший жив найбідніше, але мав жінку до мислі. Через п’ять років прийшов дідусь знов. Зайшов до старшого брата і попросив поїсти, але той не дав.

— Роби так, як я, то й своє будеш мати.

Попросив у середнього меду — той не дав. Зайшов і до найменшого. Той упізнав його, привітався, подякував за те, що дав йому жінку до мислі.

— Не треба мені дякувати, а оддайте те, що у вас є найдорожче.

А найдорожчий у них був синочок. Зажурилися вони, та нічого робити, треба оддати сина у Божі руки.

— Натопіть піч, — каже дід, — та й затуліть там дитину.

І вони так зробили.

— А тепер відтуляйте!

Вони дивляться, а там не жар, не вугілля, а золото. І хлопчик грається в печі з тими грішми.

Подякували старому, бо вже не думали побачити сина живим, і зажили щасливо. А у братів достаток пропав.