Про трьох цімборів
Українська народна казка Закарпаття
Були три цімбори, дуже довірені один другому. Спали разом, разом їли й всюди ходили, і раз кличуть їх на третє село на весілля. Приїхали вони туди, дав ґазда їхнім коням їсти і сказав: — А ви, хлопці, гуляйте. Хлопці танцюють, хлопці гуляють, співають. Як на весіллю. А в того ґазди була менша дівочка, Маріка, дуже гарна. Менший хлопець із цімборів полюбив ту дівочку. І вони обоє рішили пібратися. Вони двоє були дуже дружні на тім весіллю. І не полюбилося його цімборам, що він усе танцює з тою дівочкою, а вони збоку.
Но, відбули весілля, ідуть додому. Приходять на поле, там дуб великий, холодок файний.
— Сідайме, Іванку, під того дуба.
Сіли вони, випили по чарочці та й убили того Іванка. Но й що? Прийшли вони додому, звідає мамка:
— Чи скоро прийде Іванко?
— Ай, Іванко з невісткою прийде.
Іще на збит з мамою говорять. А він там, під дубом, лежить.
Ай іде дівчина
З чорненькими очима,
Підойняла ширіночку
І заголосила.
Ай іде дівчина,
Іще не такая,
Підойняла білий платок
І поціловала.
«Іваночку, Іваночку,
Устань, молоденький.
Ходить, ходить та ірзає
Твій кінь вороненький».
«Най ірзає, най ірзає,
Не кажи нікому.
Висади ця на коника,
Най несе додому».
Приніс коник додомочку,
Ірже в оболочку.
Вийшла мамка, заплакала:
«Любий мій синочку!»
«Поховай ня, люба мамо,
На горі, на горі.
За дівчину мене вбили
Цімборики мої». А тота дівчина учула в три дни, що Іванка вбили. Заради неї. І приїхала вона до його мамки.
— Ходім на кладвище.
Як прийшли на кладвище, Маріка щиро помолилася богу, най спокійно лежить, а сама зосталася вдовою. Уже не виходила заміж, бо він за ню пропав.
А другий день, як провожала її мамка додому, вийшли на кладвище.
А на могилі Іванка така косичка виросла, а в тій косичці портрет їх обох. І наша казочка кінчилася.