Українські народні казки

Про трьох цімборів

Українська народна казка Закарпаття

Були три цімбори, дуже довірені один другому. Спали разом, разом їли й всюди ходили, і раз кличуть їх на третє село на весілля. Приїхали вони туди, дав ґазда їхнім коням їсти і сказав: — А ви, хлопці, гуляйте. Хлопці танцюють, хлопці гуляють, співають. Як на весіллю. А в того ґазди була менша дівочка, Маріка, дуже гарна. Менший хлопець із цімборів полюбив ту дівочку. І вони обоє рішили пібратися. Вони двоє були дуже дружні на тім весіллю. І не полюбилося його цімборам, що він усе танцює з тою дівочкою, а вони збоку.

Но, відбули весілля, ідуть додому. Приходять на поле, там дуб великий, холодок файний.

— Сідайме, Іванку, під того дуба.

Сіли вони, випили по чарочці та й убили того Іванка. Но й що? Прийшли вони додому, звідає мамка:

— Чи скоро прийде Іванко?

— Ай, Іванко з невісткою прийде.

Іще на збит з мамою говорять. А він там, під дубом, лежить.

Ай іде дівчина

З чорненькими очима,

Підойняла ширіночку

І заголосила.

Ай іде дівчина,

Іще не такая,

Підойняла білий платок

І поціловала.

«Іваночку, Іваночку,

Устань, молоденький.

Ходить, ходить та ірзає

Твій кінь вороненький».

«Най ірзає, най ірзає,

Не кажи нікому.

Висади ця на коника,

Най несе додому».

Приніс коник додомочку,

Ірже в оболочку.

Вийшла мамка, заплакала:

«Любий мій синочку!»

«Поховай ня, люба мамо,

На горі, на горі.

За дівчину мене вбили

Цімборики мої». А тота дівчина учула в три дни, що Іванка вбили. Заради неї. І приїхала вона до його мамки.

— Ходім на кладвище.

Як прийшли на кладвище, Маріка щиро помолилася богу, най спокійно лежить, а сама зосталася вдовою. Уже не виходила заміж, бо він за ню пропав.

А другий день, як провожала її мамка додому, вийшли на кладвище.

А на могилі Іванка така косичка виросла, а в тій косичці портрет їх обох. І наша казочка кінчилася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вучкове, Міжгірського району, Закарпатської області
31 липня 2002 року
Оповідач: Юрик Дмитро Іванович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.