Про убиту сестру і калинову дудку

Українська народна казка Чернігівщини

Були собі дід та баба. У діда була своя дочка, а в баби своя. От пішли дівчата в гай по ягоди. Дак дідова збирає в кошик, а бабина лиш їсть. От дідова дочка й каже:

— Пішли вже, сестро, додому.

Ідуть, потомилися, а бабина дочка й каже:

— Давай, приляжемо.

Полягали вони. Дідова одразу заснула, а бабина взяла ніж і встромила сестрі в серце. Викопала яму і заховала труп, а сама прийшла додому і хвастається :

— От, скільки я ягід назбирала!

А дід питає:

— А де ж ти мою дочку діла?

— Та іде десь ззаду.

А тим часом ішли чумаки та якраз тією дорогою, що сестри оддихали. Аж над шляхом свіжа могилка і калина на ній виросла. Вирізали чумаки з калини сопілку. Взяв один ту сопілку і став грати, а сопілка людським голосом каже:

Ой, помалу-помалу, чумаченьку, грай!

Да не врази мого сердечка вкрай.

Мене сестриця із світу згубила

Ніж у серденько да й устромила.

А другі кажуть:

— Щось воно, братці, значить, коли сопілка калинова так промовляє!

От прийшли вони в село і натрапили якраз на того діда, в якого дочка пропала.

— Пусти нас, діду, переночувати, а ми тобі пригоду розкажемо.

Він і пустив. Зараз же один сів на лаву, вийняв сопілку та й заграв:

Ой, помалу-помалу, чумаченьку, грай!

Да не врази мого сердечка вкрай.

Мене сестриця із світу згубила

Ніж у серденько да й устромила.

Дід і каже:

— Що воно за дудка така? Так грає, що аж плакати хочеться. Дайте і я спробую. Взяв дудку, а вона співає:

Ой, помалу-помалу, мій таточку, грай!

Да не врази мого сердечка вкрай.

Мене сестриця із світу згубила

Ніж у серденько да й устромила.

А баба сидячи на печі і собі говорить:

— Ану ж і я заграю.

А сопілка заливається:

Ой, помалу-помалу, матусенько, грай!

Да не врази мого сердечка вкрай.

Мене сестриця із світу згубила

Ніж у серденько да й устромила.

А бабина дочка сиділа на печі. Почала боятися, що всі дізнаються правду. А дід і каже:

— Подай, бабо, і їй сопілку, хай заграє.

Тільки вона піднесла до губ, а та заговорила:

Ой, помалу-помалу, душогубко, грай!

Да не врази мого сердечка вкрай.

Ти ж мене сестро з світу згубила

Ніж у серденько да й устромила.

Отак усі дізналися правду. По дідовій дочці обід справили, а бабину прив’язали до кінського хвоста да й рознесли по полю.

Розказала вам казку — давайте бубликів в’язку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

26 (4343). Про убиту сестру і калинову дудку. СУС 780. Записано 2008 року. Безик Ганна Сергіївна (1943). Чернігівська область, Городнянський район, Бурівка