Про убиту сестру і калинову дудку
Українська народна казка Чернігівщини
Були собі дід та баба. У діда була своя дочка, а в баби своя. От пішли дівчата в гай по ягоди. Дак дідова збирає в кошик, а бабина лиш їсть. От дідова дочка й каже:
— Пішли вже, сестро, додому.
Ідуть, потомилися, а бабина дочка й каже:
— Давай, приляжемо.
Полягали вони. Дідова одразу заснула, а бабина взяла ніж і встромила сестрі в серце. Викопала яму і заховала труп, а сама прийшла додому і хвастається :
— От, скільки я ягід назбирала!
А дід питає:
— А де ж ти мою дочку діла?
— Та іде десь ззаду.
А тим часом ішли чумаки та якраз тією дорогою, що сестри оддихали. Аж над шляхом свіжа могилка і калина на ній виросла. Вирізали чумаки з калини сопілку. Взяв один ту сопілку і став грати, а сопілка людським голосом каже:
Ой, помалу-помалу, чумаченьку, грай!
Да не врази мого сердечка вкрай.
Мене сестриця із світу згубила
Ніж у серденько да й устромила.
А другі кажуть:
— Щось воно, братці, значить, коли сопілка калинова так промовляє!
От прийшли вони в село і натрапили якраз на того діда, в якого дочка пропала.
— Пусти нас, діду, переночувати, а ми тобі пригоду розкажемо.
Він і пустив. Зараз же один сів на лаву, вийняв сопілку та й заграв:
Ой, помалу-помалу, чумаченьку, грай!
Да не врази мого сердечка вкрай.
Мене сестриця із світу згубила
Ніж у серденько да й устромила.
Дід і каже:
— Що воно за дудка така? Так грає, що аж плакати хочеться. Дайте і я спробую. Взяв дудку, а вона співає:
Ой, помалу-помалу, мій таточку, грай!
Да не врази мого сердечка вкрай.
Мене сестриця із світу згубила
Ніж у серденько да й устромила.
А баба сидячи на печі і собі говорить:
— Ану ж і я заграю.
А сопілка заливається:
Ой, помалу-помалу, матусенько, грай!
Да не врази мого сердечка вкрай.
Мене сестриця із світу згубила
Ніж у серденько да й устромила.
А бабина дочка сиділа на печі. Почала боятися, що всі дізнаються правду. А дід і каже:
— Подай, бабо, і їй сопілку, хай заграє.
Тільки вона піднесла до губ, а та заговорила:
Ой, помалу-помалу, душогубко, грай!
Да не врази мого сердечка вкрай.
Ти ж мене сестро з світу згубила
Ніж у серденько да й устромила.
Отак усі дізналися правду. По дідовій дочці обід справили, а бабину прив’язали до кінського хвоста да й рознесли по полю.
Розказала вам казку — давайте бубликів в’язку.