Українські народні казки

Про фальшивого товариша

Українська народна казка Бойківщини

Були два хлопці, дуже довгі роки кавалєрували. Вже старші були, а не женилися. І один з них оженився. Той другий спитав його:

— Як краще жити? Чи нам, хлопцям, було краще, чи тепер тобі жонатому?

А той каже:

— Мені ліпше жонатому.

А як тому жонатому довелося йти на два місяці до війська, жінка зачала плакати. Жалує, що лишається сама. А він пішов до друга та й каже йому:

— Я їду служити, а з тобою хочу договоритися, щоб ти мені розказав, як вона поводилася, як мене не було. Якщо ти її піднайдеш, то я тобі даю п’ять соток, а як не зумієш піднайти, п’ять соток ти мені маєш дати.

Та й пішов він у армію. А цей приходить до неї. Став її піднаходити, щоб вона полюбилася з ним. А вона не погоджується. Вже другий місяць доходить — нічого не може скористати. Дуже він зажурився, що треба готувати п’ять соток. Знайшов собі дівчину і розказав їй про це. А та сказала:

— Не переживай, я тобі допоможу в цьому. Я піду з нею в лазню і знайду для тебе доказ.

Пішла вона з тою жінкою до лазні і побачила, що на животі в неї рубець. Сказала про це тому товаришеви. Той вертає з армії і повертає до нього. Та й питає:

— Я тобі маю платити п’ять соток чи ти мені? Той сказав:

— Ти мені.

— То розказуй, як то було. Що ти з нею мав?

— Я бачив, що в неї рубець на животі, маєш дати мені п’ять соток. І розказав точно, який то рубець. І той дав йому п’ять соток. Приходить додому. Вона дуже втішилася, що він прийшов, але він до неї нічого не говорить. Вона не знає, чого. Розпитує його:

— Що тобі є? Ми ж в такій любови розійшлися.

Пройшов тиждень — він далі нічого не говорить. Прийшла неділя, він пішов з нею спацирувати. А то було коло моря. Ходили собі обидвоє по морськім беріжку. Він кинув її у воду та й пішов. А вона вміла добре плавати і випливла на острів. Дивиться, стоїть маленька хатина, така будочка. А під тою хатиною сидить малий хлопець. Спитала вона його:

— Що ти тут робиш, хлопчику?

— Мій батько міністер і має мене одного. Але я уродився сліпий.

Мене кораблем привезли на цей острів і тут годують. Привозять мені сюди їсти. Ніякі лікарі не могли мені дати ради, і мої тато й мама соромляться, що в них сліпий син. Розказав він це все жінці та й питає її:

— А хто це до мене прийшов?

— Я, жінка, прийшла.

Він дуже врадувався, що є жива душа коло него, і сказав:

— Подивися, чи є там що їсти для нас, чи є чим жити. Вона подивилася і сказала:

— Їсти є що. Багато їжі є.

Прийшла ніч, ночує вона там, і сниться їй, щоб вона ходила по тім бережку і збирала рибки, що їх викидають хвилі на берег. Щоб вибирала з тих рибин жовч і мазала нею хлопчикови очі. На другий день вона стала так робити, і хлопчик прозрів.

Тоді приснилося його батькам, що в него вже їсти не стало. І каже мама до батька:

— Їдьмо до сина, бо мені приснилося, що йому вже їсти не стало.

Збираються, беруть їжу, сідають на корабель і їдуть до сина. Доїжджають, бачать, а коло їх сина якась жінка є. Приїхали й спитали тої жінки:

— Що ти за одна?

І тут побачили вони, що їх син уже видить.

— Яким ти способом провидів? — спитали вони його.

— Та жінка мені ради дала.

Тоді викидають ту будку, беруть їх обох і везуть додому. Приїхали і дуже радуються, що їх син прозрів. І питають тої жінки:

— Що тобі за то дати, що ти вилікувала нашого сина? Ми тобі даємо половину свого майна.

— Я не хочу нічого з вашого майна. Лиш дайте мене в такий-то район за суддю. Я таку роботу хочу мати.

— Недобру ти вибрала собі роботу. Я тобі кращу можу дати, — сказав міністер.

— Я ніякої іншої праці не хочу, тілько в тому районі суддею хочу бути.

Вони її гарно вбрали, дали їй грошей, поїхала вона в той район і стала там суддею.

А її чоловік усім людям казав: «Я пішов у армію, вернувся, а мою жінку вкрали розбійники, і я її не застав дома».

І пише вона повістки своєму чоловікови, його другови і дівчині того друга. Найперше викликає чоловіка.

— Де твоя жінка?

Він її не спізнав і розказує то, що всім людям розказував. А вона йому каже так:

— Скажи правду, де твоя жінка, бо тебе чекає кара смерти.

Тоді він подумав, що то щось уже виявлено за него. І зачав розказувати правду — все, як було:

— Ішов я в армію і договорився з своїм другом: як він піднайде мою жінку, то я йому п’ять соток даю, а як не піднайде — він мені п’ять соток. Я вернувся з армії і мусів йому зложити п’ять соток, бо він мені дав доказ.

— Ти сідай, а ти мені розказуй, як ти підходив тоту жінку. Він каже:

— Так. Я ходив до неї цілі два місяці і нічого з неї не скористав. А припослідку вона викинула мене з хати. Я став сумувати — треба п’ять соток складати. Тоді моя дівчина сказала: «Я тобі в тому пораджу. Дам доказ, і будеш мати гроші». Запросила вона ту жінку в лазню і побачила в неї на животі шрам від операції. І сказала про це мені. «...Ти з того будеш мати гроші. Розкажеш йому, і він повірить». Він прийшов з армії, я йому тото розказав, і товариш зложив гроші.

Вона до него каже:

— Я твоя жінка. Ти мене не спізнаєш? Чому ти тиждень не говорив до мене? Ти мене кинув у море, а я випливла і пережила то, і тепер я хочу знати, за що ти мене кинув. І даром ти гроші зложив.

А тому другому каже:

— За то, що ти нам життя розбив, і тобі, дівчино, за то, що ти фальшиво присвідчила, буде вам кара смерти. Обидвом буде. А з тобою, чоловіче, будем жити, я тобі дарую, і щоб ти ніколи не вірив, що твоя жінка пустувати ходить.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Сопіт, Сколівського району, Львівської області
19 грудня 1990 року
Оповідач: Колосовська Настя Дмитрівна (1921)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.