Про хитру лисичку
Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дід та баба. От баба й каже:

— Піди, діду, та налови рибки.

Запряг дід коня і поїхав до річки. Прорубав ополонку і став ловити вудочкою рибу. Сидить та й приказує:

— Ловись, рибко, велика та маленька!

Гарно ловилася рибка. Дід клав її у торбинку. Аж тут прийшла лисичка. Вона захотіла рибки. Дід вже зібрався їхати додому, а лисичка побігла наперед, лягла на дорозі і прикинулася мертвою.

Дід побачив її, поклав на воза та й каже:

— От гарний комір буде бабі.

Поїхав собі та й не оглядається. А лисичка потихеньку викинула собі всю рибку. Сіла та й їсть.

А дід приїхав додому та й гукає:

— Бабо, іди, подивись, який я тобі комір привіз!

Вийшла баба, а на санях ні риби, ні коміра.

А тим часом лисиця їсть рибку. От біжить вовк.

— Де це ти, лисице, рибу взяла? — питає.

— Іди, вовче, до річки, сунь хвоста у воду та й кажи: «Ловись, рибко, велика й маленька!».

Пішов вовк та й думає собі: «Навіщо мені маленька?». Сів на березі, опустив хвоста і каже:

— Ловись, рибко, велика й велика!

Хвіст почав замерзати, а вовк думав, що то рибка ловиться. А дід тим часом запряг коня та й поїхав до річки лисицю шукати. Побачив вовка та як закричить:

— Ідіть, люди, вовка бити!

Збіглися люди і давай лупцювати вовка. Ледве вирвався, та хвіст в ополонці остався.

Отак хитра лисичка обдурила і вовка, і діда.