Українські народні казки

Про хитру молодичку Єлену

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі була файна молодиця. Звалася вона Єлена. Купила вона собі файне вбрання. Підштрамувалася файно і йде перед попової хати. Піп подивився на Єлену, і дуже вона йому вдалася. Каже піп:

— Єлено, Єлено, хто тобі таке файне вбрання купив?

— Хто мене полюбив, той мені купив.

— А я би тобі не купив? Та я би тобі з радої душі купив. А Єлена каже:

— Чому ні?

— А коли прийти до тебе?

— Та хоть цего вечора. Договорилися.

Іде Єлена поперед дякової хати. А дяк вздрів таку файну Єлену та й каже:

— Хто тобі таке файне вбрання купив?

— Хто мене полюбив, той мені купив.

— А я би тобі не купив?

— Купіть.

— А коли прийти до тебе?

— Увечір.

Іде Єлена попри паламаревої хати. А паламар каже Єлені:

— Ой, Єленко, яке в тебе файне вбрання! А ти ще краща. Хто тобі таке вбрання купив?

— Хто мене полюбив, той мені й купив. І договорилася вона й з паламарем. Приходить Єлена додому й каже свому чоловікови:

— Чоловіче, стягай з поду три бочці і кладім їх у хороми. Має бути в одній бочці піп, у другій дяк, а в третій паламар. Я попови вдалася. Піп запитався, хто мені таке файне вбрання купив. А я йому сказала: «Хто мене полюбив, той мені й купив». А піп сказав: «Я би тобі теж купив, якби ти схотіла». І він мені купить. Та й дяк та й паламар куплять. Ти вийдеш надвір, аби тебе не було видно.

І все вона чоловікови розказала, як він має робити. Чоловік вийшов з хати. Надворі стемнілося. Шняпає піп. Пришняпав під вікно, стукає.

— Ти спиш, Єленко?

— Ні, отче, не сплю.

— А що, пускаєш до хати?

Відчинила двері. Піп на порозі цілує Єленку, обіймає. Витягає напитки, кладе на стіл, угощає Єлену і сам попиває. І каже Єлені:

— Гаси світло, лягаймо спати. А Єлена каже:

— А вбрання є?

— Єленко, я маю сто золотих. Даю тобі їх. Купиш собі, яке схочеш.

Єлена зраділа дуже.

— Давайте, отче, мені вже гроші.

Подав піп Єлені гроші. Вона гроші в шухляду на ключ. А чоловік з буком попід вікна. Та трах-трах буком по стінах, по рамцях. На збитки.

— А це хто, Єленко?

— Та це чоловік мій.

— Гай, Єленко, я в біду попав. Де маю сховатися?

— Ідіть зо мною, отче, в хороми. Я вас сховаю в бочку. Завела вона попа в хороми.

— Залізайте тут, отче. Аби ніхто не видів і не знав.

Заліз піп у бочку, зверху Єлена засувом засунула вічко, і піп собі там сидить.

Нараз шняпає дяк. Стукає в вікно.

— Єленко, пусти в хату.

— Пускаю, пускаю.

Отворяє вона. Дяк увійшов у хату, обіймає Єленку поза шию, поцілував. Витягає скоро склянку горівки, закуску. їли трошки, випили. Дяк каже:

— Єленко, вже пізній час. Гаси світло.

— А вбрання є?

— Нема, Єленко, я сто золотих тобі даю.

— Давайте сюди.

Єлена гроші в шухляду, під ключ. Аж тут нараз чоловік з буком по стінах, по вікнах тарахкає.

— Ти сяка, ти така! Ти стайню не заперла. Корова та й теля вийшли, шкоди наробили. Яка ти ґаздиня коло хати?!

А дяк питає:

— Єленко, хто це скричав та по стінах злускав?

— Та це мій чоловік.

— Ей, нуждо моя велика! Де я маю дітися?

— Не журіться, дяче, я вас так сховаю, що й муха не буде вас видіти. Ходіть за мною.

Єлена до хорім.

— Лізьте в бочку, дяче.

Дяк заліз, а вона зверху засувом засунула вічко. Піп чує, що вже й дяк коло него в бочці, але не признається. Спізненька шняпає паламар.

— Пусти, Єленко. Ти не пізнаєш мене?

— Пізнаю.

Пустила й паламаря в хату. Але паламар таких дорогих напитків не приніс. Випили по чарочці. Каже паламар:

— Та вже так пізно, Єленко, лягаймо спати. Мені завтра треба рано вставати.

— А вбрання є?

— Нема, Єленко, вбрання.

— А що є?

— Та нема нічого. Таки нічого не маю, Єленко.

— Та ти такий бідний?

— Цим разом не при грошах. Потому дам.

А тут нараз чоловік з колом. Та трах по стіні.

— Свині вийшли з кучі, порили наперед хати, чуда наробили! — кричить чоловік.

А паламар стремтів, питається в Єлени:

— Хто це, Єленко?

— Та це мій чоловік.

— Боже, де я маю подітися?

— Я спрячу вас. Ідіть за мною.

Та повела його в хороми і сховала в третю бочку. І зашрайбувала його тим вічком.

Чоловік входить у хороми.

— Єлено, Єлено! — кричить. — Мені треба курмеїв. Зловити корову та й теля в городі.

— Та ти знаєш, де курмеї стоять.

Чоловік шукає попри стіни в хоромах курмеїв. Та й не може найти. Розлютився та й не має на кім злість змістити. Та колом по бочці, що піп у ній, як гряне зверху. А відти піп каже:

— Чоловіче, не вбивай, я отець духовний.

— Як ти отець духовний, то чого ти в мене в бочці в хоромах? Відсунув засув та й попа за волосся. Та й у хату запровадив.

— Чого ви, отче духовний, у мене знаходитеся уночі? Напевне ви з моєю жінкою кохаєтеся. Вам це дорого обійдеться.

Піп витряс кишені, натряс ще сто злотих, віддав чоловікови. Чоловік дав попови на порозі копняка і сказав:

— Щоб я тебе більше в свої хаті не видів!

І пішов чоловік далі шукати в хоромах «курмеїв». Лускотить сюди-туди, шукає в потемку. А то нема ніяких курмеїв. А він на збитки колом у бочку зверху тарах! А дяк проситься:

— Чоловіче милий, не розвали мені голову. Мене ще кортить жити.

А чоловік дяка за шию та й з копняками в хату. Уже дужче взявся до дяка, як до попа. Зачав поличкувати.

— Ти що за оден?

А дяк тремтючи аж не годен сказати.

— Та я, ґаздуню, дяк.

— Ти чого до мене прийшов? За чим?

— Та я… та я… та я…

— Ага, я знаю, неборе, чого ти прийшов. Зараз тобі буде тут конець.

— А що би ви хотіли, ґаздо, аби ви мене живого пустили? Я маю ранню службу.

— Давай гроші, які маєш з собою.

Дяк витряс останні гроші. Нарахував чоловік двадцять п’ять золотих.

— Ну, — каже, — чорт з тобою.

Дав пару копняків, і дяк пошмалив додому. Далі шукає чоловік свого. Пішов у хороми.

— Де курмеї? — кричить.

Лускотить, лускотить та й гримнув у ту бочку, де паламар сидів. А той неборака уже спітнів, змокрів у бочці. Уже знає, що цілий уряд парафіяльний був у хоромах. Витяг чоловік того паламаря нещасливого, верг ним у хату.

— Чого ти в мене знаходишся?

— Робіть зо мною, що ваша воля, бо я не маю чим викупитися.

Чоловік вибив його добре, і бідолаха паламар шкребонув додому. Це було саме під неділю. Піп, дяк і паламар правлять службу. Єлена вбирається собі, як завжди, в нове вбрання і йде на богослужіння. Піп править службу. У тій відправі багакає:

— Єлена вбрала-а-ася! А дяк з лавки:

— То за наші гроші-і-і! А паламар каже:

— А я грошей не мав, зато добре діста-а-ав!

Пішов я в місто та купив горнець, та й цій байці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
12 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також