Українські народні казки

Про хлопця і дочку чарівниці

Українська народна казка Бойківщини

Жила собі жінка і мала хлопця дванадцяти років. Хлопець маму не хотів слухати. Каже: — Мамо, я йду щастя шукати. Мама йому:

— Синку, не йди ніде. Що я сама буду робити?

А хлопець не слухає. Зібрався й пішов. Заходить у ліс, смерклося. Вернув би ся додому, але не знає дороги. Лізе він на сосну. «Буду ночувати, бо на землі боюся — може щось мене з’їсти». Стягає він з себе пасок, прив’язується до сосни і сидить там цілу ніч.

Рано розвиднилося, зліз він з сосни і йде. Голоден-голоден. А на дорозі — колода, і не може він через тоту колоду перелізти. І ті колоді нема кінця. Взяв він камінь і зачав тоту колоду товчи, аби колода була тонша. Колода йому говорить:

— Не бий мене, я буду тобі до помочи. І каже далі:

— Перелазь.

Зробилася вона тонша, він переліз і йде далі. Іде, і голоден він. Надибає велику купу муринделів. Запхав у купу руку, начіплялося на руку тих муринделів, і він зачав їх їсти. А муринделі кажуть:

— Не їж нас, ми будем тобі до помочи.

Він обтряс тоти муринделі і йде далі. Заходить на велику поляну, а на поляні є дім. Заходить у той дім — нема нікого, тілько їдна жінка. Питається вона:

— Чо’ ти прийшов? Ти прийшов з моєю донькою женитися?

— Та ні, — каже, — я прийшов щастя шукати, роботи.

— Добре, я тобі дам роботу. Як ти зробиш її за три ночі, будеш ся женити з моєю донькою.

Цілий день він відпочиває. А на вечір вона дає йому сокиру, пилу, плуг, коні й віз. Відвела його в ліс, відміряла йому там десять метрів у їден бік і десять в другий і каже:

— Той ліс маєш зрубати, викорчувати, зорати і посіяти пшеницю. І рано маєш ту пшеницю змолотити.

Хлопець думає: «Боже, Боже, чо’ я не послухав своєї мами? Таку дурницю встругав». Сів хлопець в тім лісі та й плаче. Аж приходить тої жінки, тої чарівниці, донька. І каже:

— Хлопче, лягай і спи. Рано би встав і набрав пшениці у мішки. Вона поскликала всіх чортів, той ліс зрубали, пні покорчували, зорали все, пшеницю посіяли, зжали і змолотили. Прийшли тоти муринделі, знесли всю пшеницю в купу, і хлопець набирає її в мішки.

Рано приходить тота чарівниця, подивилася. І така злосна, що з рота іскри сипляться. Вона знає, що то котрась її донька помагає. Але нічо’. Іде хлопець відпочивати, а вона йому каже:

— Вечір дам тобі другу роботу.

На другу ніч примусила вона його наносити повну кімнату дров. Хлопець наносив, вона затопила в печи й каже:

— Лізь в котел.

Він заліз у котел. Хоче вона його зварити й з’їсти. А тота колода, що він бив каменем, то був Мороз. Присунулася колода і заморожує тоту воду. Він кричить на бабу:

— Топіть, бо я замерзаю!

Баба думає: «Що то є?» А він нічо’. Всі дрова баба спалила, а його не зварила. А другої днини каже баба так:

— Сеї ночі будеш пізнавати, котра моя донька — наймолодша. Випустила вона дванадцять кобил. А тота наймолодша донька сказала ’му:

— Нас наша мама поробить кобилами. Будеш дивитися, у котрої кобили над головою будуть крутитися три мухи. То й буду я, наймолодша. Скажеш мамі, що то я.

Випустила баба свої кобили, вони їдна за другою бігають, а вона батогом наганяє. Обігнала раз і питається хлопця:

— Котра наймолодша? Він каже:

— Я не знаю. Баба йому:

— Як до трьох раз не вгадаєш, зрубаю тобі голову. Обігнала другий раз і питається:

— Котра?

— Не знаю.

Третій раз обганяє вона. Стали кобили.

— Котра?

— Третя спереду.

«От, — думає вона, — угадав!» Переробила вона знову кобили на дівки. Тота прийшла до него і обіймила його. А баба каже:

— Це ще не все. Є ще одна ніч. Цю ніч будеш говорити з панами. Як виговоришся, будеш женитися, а не виговоришся — голову тобі відрубаю.

Бере вона його в кімнату. А в другій кімнаті сидить і слухає. У дванадцятій годині мали прийти чорти і з тим хлопцем говорити. А дівчина вбігає до него і каже:

— Слухай, втікаймо геть, бо з ними я можу говорити, а ти не виговориш — вони тебе замучать.

І що робить дівчина? Плює по стінах раз попри раз. Обплювала всі стіни. А тота слина мала говорити. Пішли вони двоє до стайні, усідлали найліпшого коня, що в повітрю йде. Посідали і поїхали.

Чарівниця вхапується в ту кімнату — кімната порожня, тілько стіни говорять. Вона сідає на коня і хоче їх догнати. А тоти в повітрю полетіли через море на той бік. Чарівниця зупинилася коло моря і кричить на той бік:

— Донько, вернися! Я тобі нічого не дала. Вернися і забери собі тото, що маєш!

А донька вернулася та й каже до неї:

— Аби стала каменем, і до тих пор аби-с стояла каменем, поки це море не висхне.

Поїхали вони за границю і там жиють, а тота стала каменем коло моря.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
21 липня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.