Українські народні казки

Про хлопця, що не вірив у давніх богів

Українська народна казка Гуцульщини

Колись, так наші предки приказували, в одній сім’ї було дванадцятеро дітей, і наймолодший був хлопчик Онофрей. Ті люди вірили в якихось бовванів, будували собі якісь пам’ятники і вірили в них, як у бога. А той наймолодший хлопчик відродився розумом і не хотів у ті пам’ятники вірити, але вірив у одного справедливого бога. І його батько за це на него зворогував, незлюбив його. Не подобалося вому, що син відмовляється від давніх богів. Сказав йому батько:

— Будеш вірити так, як ми віримо, чи не будеш? А хлопчик йому відповів:

— Я не буду в це вірити. Я вірю в одного бога, а не в багатьох. Тоді батько подумав, що треба цю дитину якось привернути до старої віри, треба, щоб хлопчик покорився. Він узяв шнур, зв’язав хлопцеви назад руки і повів його далеко в ліс поза село. Там, у лісі, був під деревом кривий корінь і була попід него діра. І до того кореня прив’язав батько сина. І сказав йому так:

— Якщо навернешся, то я третьої днини тебе відв’яжу й заберу з собою. А як не навернешся, то тут мусиш гинути. Третьої днини я до тебе прийду.

І залишив батько сина і пішов додому.

До третьої днини хлопець там не добув, бо на другий день трафився в лісі старий чоловік, який ходив лісами і записував собі, що видів, що чув, кого находив. Спитався він хлопця:

— Що ти, небоже, тут робиш? А хлопець йому відповідає:

— Мене тут мій батько привів і прив’язав.

— А за що він тебе так покарав?

— За те, що я не погоджувався вірити в давніх богів, у яких вірять мої родичі.

На це сказав дідо:

— Я тебе відв’яжу і заберу з собою.

Відв’язав дідо хлопця, пустив, а хлопець не знає, куди йому йти. Тримається діда.

Ішли вони з дідом довго-довго лісами, аж хлопцеви наприкрилося. Та й зачав він казати:

— Дідусю, доки ми маємо так ходити? А дідусь йому сказав:

— Уже недовго. Знайдемо зараз місце, таке, що ти лишишся, а я піду далі.

Ще трошки пройшли і в лісі на полянці найшли дивне дерево. Таке дерево, що одні гілляки цвитуть, другі вже відцвили, а інші гілочки вже вродили спілі плоди. А під тим деревом була керничка з водою. І дідо хлопцеви сказав:

— Отут лишайся. А хлопець спитав:

— Що ж я буду тут їсти?

Дідо справив пальцем на дерево і сказав:

— Ці овочі будеш їсти, а цю водичку будеш пити. Та й так тут будеш жити.

Хлопець питає діда:

— Доки я тут маю бути? А дідо йому відповів:

— Доки тут будеш, поки тобі не виросте борода до кінця твоїх ніг. А коси на голові мають так вирости, щоб досягли п’ят. Волосся, що буде на плечах, буде твоє постеління, а борода — твоє накривало. Коли вже все так буде, як я говорю, то довго вже тут не будеш сидіти. З заходу сонця підойметься хмара, зачне падати дощ і блиснуть блискавиці. Блисне, ударить грім у це дерево і його спалить, а керничка засунеться. Тоді аби-с знав, що маєш відци вертатися на свою батьківщину.

Як дідусь сказав, так і сталося. А ще був дідусь йому напімнув:

— ...Як будеш вертатися, аби ся вертав на схід сонця. І так цим лісом будеш іти, аж поки не найдеш село. І будеш питати тих людей: «Чи не пам’ятаєте ви такої давнини, щоби хтось приказував про хлопця, який не хотів підкоритися батькови, і батько його кудись відвів. А третьої днини батько пішов відвідати його, але його вже не було».

Він пішов і знайшов село. І питав. І були люди, які приказували:

— Був такий колись. Наші діди приказували, що батько лишив сина у лісі. Третьої днини йшов його відвідати, а хлопця вже не було, хтось його забрав.

Тоді він сказав до тих людей:

— Це я, той самий Онофрей, якого батько завів у ліс і присилив до кореня. І так мені наказав той дідусь, котрий мене випустив з неволі: «Тут будеш, аж прийде час, коли ти вернешся на свою батьківщину. І там ти признаєшся, хто ти такий». І я прийшов, і кажу вам, що й далі вірю в єдиного бога.

Він усе це сказав і вмер.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
18 лютого 1985 року
Оповідач: Бойчук Іван Николайович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.