Українські народні казки

Про хлопця, що не знав боятися

Українська народна казка Закарпаття

Був один хлопець. Ще йому було три роки, а він не знав боятися. Іде в ліс на тріски, а йому кажуть:

— Не йди, синку, бо напудишся!

— А я не боюся, — каже він.

Як підріс, пішов служити. Просить чоловіка:

— Ґаздо, научіть мене боятися та буду у вас служити! Ґазда пристав. Вечором послав хлопця на хлів спати. А на тім хліві щось пуджало. Вранці звідує ґазда:

— Чи ти не боявся?

— Ні!

Лишив хлопець ґазду, пішов до другого.

— Чи ви научите мене боятися?

— Навчу.

Пішли орати на діл. А там стояли два стовпи, а на них висіли розбійники. Ґазда зарубав сокиру в одного стовпа і лишив. Вечером дома каже:

— Но, хлопче, забули ми топір на ділу.

— Я принесу.

— Не йди, бо напудишся. — Я не боюся.

Побіг хлопець і хоче брати топір, а мертвий повішеник проговорив:

— Ой, небоже, що я би пив!

— Та як тобі подати води?

— Зачерпни у шапку і подай на жерді.

Хлопець так і зробив. І другий повішеник закликав на нього:

— Ой, небоже, що би-м пив!

І хлопець зачерпнув у шапку води і на жерді подав йому. І повішеники подарували хлопцеві палицю і міх.

Повернувся хлопець додому. Звідує його ґазда, чи не боявся.

— Не боявся! — і розповів ґазді, що з ним було.

Лишив він ґазду і пішов у військо. А у царя був один бурок. І хлопець стояв на варті біля того бурка. Вночі приходить чорт.

— Іди геть, бо я тебе задушу!

— Ти мене?! Я дістав наказ тут стояти, то й буду стояти!

Чорт збоявся і втік. У пеклі розповів, що за хлопець стоїть на варті біля бурка. Зібралися чорти і почали хлопця страшити. Айбо хлопець не боїться. Загойкав на міх:

— Міше, бери їх!

Міх зав’язався. А хлопець закричав на палицю:

— Палице, бий!

І палиця почала бити. Чорти ячать і просять:

— Підпишемо контракт, що сюди більше не прийдемо.

І підписали контракт кров’ю з перста. І пішов хлопець по цімрях. Увидів старого царя — ще був живий, не задушений. Пішов до молодого царя і сказав:

— Ідіть у бурок і візьміть свого нянька.

Узяли старого царя. Хлопець передав їм контракт, підписаний чортами. Звідує його молодий цар:

— Що ти за се хочеш?

— Научіть мене боятися.

— Коли ти не боявся чортів, то як я тебе научу боятися?! Цар написав письмо: коли би хлопець десь умер, то мають його по-царськи поховати. Узяв хлопець письмо і йде світом. Міх і палиця на руках. І дійшов так далеко, що уже би йти під землю. Виломив собі страпату галузу і з нею спустився на той світ. Видить: всі чорти тут. Чорти переглянулися: то він! Варять пшеницю у котлі. Старший його звідує:

— Чого ти сюди прийшов?

— Я знаю, чого. Дайте мені сю галузку замочити у котел. Чорти не дають. Айбо хлопець імився за міх — і чорти зразу дозволили. Замочив галузку — і вся пшениця імилася на галузку. І з тою галузкою хлопець піднявся на сей світ. Потряс галузкою — із пшениці зробилися вівці.

Жене хлопець вівці полониною. Увидів золоті ворота. Відоперлися ворота — і вівці побігли у ті ворота. То були ворота на небо.

Зажурився хлопець, що залишився без овець. Вийняв із тайстри ощипок і їсть. Далі пішов до криниці напитися води. Ліг, сперся на руки і хоче пити води. А під листом ворухнулася жаба. І він напудився і вмер.

Пастухи знайшли царську картку і передали цареві своєї держави. І хлопця поховали по-царськи.

Походження та примітки

Про хлопця, що не знав боятися. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 326. Друкується вперше. Варіанти: Плешинець — «Казки Верховини: Закарпатські українські народні казки / Склад. І. Чендей. — Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960.», с. 273 — 277; Лазар — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).