Українські народні казки

Про хлопця, якого виміняли за теля

Українська народна казка Гуцульщини

Були чоловік та й жінка і мали семеро дітей. Та й мали теля рокове, теличку. Каже жінка чоловікови: — Віджени це теля та продай, бо пропадемо з голоду. Чоловік теля на мотузок і веде продавати. Веде його, веде, дивиться, а навпроти йде чоловік та й хлопця веде. Незнайомий чоловік. Та й каже той чоловік незнайомий:

— Куди ти ведеш теля?

— Гоню продавати, бо багато дітей, та вигинемо з голоду. А той незнайомий каже:

— Заміняй мені теля за цего хлопця, а як ні, то я хлопця вбиваю. Ґазда, що мав дітей багато, пожалував цего хлопця та й каже:

— Най буде, я міняю.

Виміняв він того хлопця за теля та й приводить т’хаті. А жінка питається:

— Ти продав теля?

— Я теля не продав, але заміняв на цего хлопця.

— То тепер ми таки пропадемо. А хлопець каже:

— Не журіться. Поки я буду у вас, вам буде добре. А відтак каже той хлопець:

— Ви знаєте що? Йдемо на жнива.

Та й забрали чоловік і жінка діти та й ідуть на жнива. Та й той хлопець іде з ними. Прийшли до пана, та й питається той хлопець:

— Пане, ви би нам дали зо два лани жита? Аби ми заробили хліба. Каже пан:

— Ви не годні й на їду заробити, не те що два лани жати.

Але таки дав два лани, аби зжали. А як не зіжнуть, то їх замкнуть. А тоді той хлопець каже:

— Ви беріть діти і йдіть т’хаті, а я тут сам буду жати.

Вони пішли т’хаті, а хлопець лишився. Та як свиснув, то так чорти позбігалися, що до вечора все було в копах. Ґазда, що дітей багато мав, приходить та як подивився, то аж цуґнувся. Дивився і сам собі не вірив, що то все в копах. Та й каже хлопець тому чоловікови:

— Ідіть до дідича й скажіть, най нам видасть ті снопи, що нам належать за роботу.

Прийшов той до пана, а пан каже:

— То як? За ніч аби все в копах було? Я не вірю.

Посилає пан річників подивитися, чи то правда. Ті пішли, подивилися — все в копах. Та й каже хлопець тому чоловікови:

— Будете видіти, пан і далі не повірить. Але нікуди він не дінеться, мусить заплатити.

А тоти річники прийшли до пана та й кажуть:

— Пане, вже все зжато. Все в копах.

Тоді пан іде сам дивитися. Подивився — все в копах. Та й питається той хлопець:

— Пане, ви би дали коня й фіри, аби я свій заробок завіз т’хаті? Пан каже:

— Дам тобі фіру й коня.

Та й той хлопець зложує снопи на фіру. Зложив, а тут ще бракує снопів, ще неповна фіра. Каже хлопець до пана:

— Пане, ви би дали снопів, щоб я доповнив фіру, бо ще неповна? Пан дав, і доповнив він фіру, так наклав, що там були би дві фірі. Та й попутав то рублем та й курманням. А пан дивиться та й думає: «Він не поїде, він це не відвезе».

А хлопець лиш імив то за дишель та й посунув тото. Пан як ся подивив, що така гора поїхала, та спудився, пройшов двадцять метрів і стратився.

А хлопець привіз тоти снопи, скинув з воза, узявся за ціпа та й б’є раз попри раз. А таменька в сусідах чоловік дивиться, що він так раз попри раз парить, та й каже:

— Ти би не прийшов до мене робити, як скінчиш тут роботу? А хлопець каже:

— Прийду, як ся погодимо. Погодитесь, аби я вас раз шилом уколов?

А той чоловік каже своїй жінці:

— Дай я натягну троє сподень, а ти мене спробуй колоти. Натяг він троє сподень, вона взяла шило та й його коле. А він каже:

— Мене ще коле.

Тоді він узяв суху шкіру з худобини та й обвився. Вона знов його коле, а він каже:

— Тепре уже не коле. Вже можемо погодитися з хлопцем. Най уже йде та й коле.

А хлопець пішов до коваля та й зробив собі півметрове шило. Той чоловік як подивився, що він іде з півметровим шилом, так відразу вмер. І тоді той хлопець як пішов, то ніхто не знає, куди він пішов і де він дівся.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
20 вересня 1986 року
Оповідач: Перцович Антон Васильович (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.