Про хлопчика Лукашика і дівчину Афанашу

Українська народна казка Чернігівщини

В якомусь царстві, в якомусь государстві жили батько, мати і синок Лукашик. Та недовго вони життю раділи — страшна хвороба забрала матір.

Довго батько страдав, а потім привів до хати нову жінку. Незлюбила мачуха пасинка, а вона була відьма злюща. Багато добрих людей із світу звела. Поробила од злості і Лукашику: все його тіло біле покрилося ранками-вавками. Такий він став страшний, що всі люди жахалися, в сторони кидалися. А тоді напала мачуха на батька, щоб його з дому відвів.

Як не шкода було батькові свого дитяти, та без хазяйки жити не хотів. Каже один раз синові:

— Поїдьмо в ліс по гриби.

Приїхали в ліс, а грибів видимо-невидимо. Радіє Лукашик, все більше від батька віддаляється. А коли спам’ятався, глянув, де батько, то його і слід простив. Зрозумів Лукашик, що батько покинув його на погибель. Заплакав і пішов, куди очі дивляться. Вийшов на край лісу, бачить: хатка маленька стоїть під великим деревом. Думав спочатку попроситися до добрих людей, та побоявся, що налякаються. А вже сонце низенько ходить і ніч у ворота стукає. Заліз Лукашик на дерево, наламав гілочок, звив кубельце і заснув.

Вранці сонечко встало, проснувся і Лукашик. Бачить двері у хатці

відкрилися, вийшла дівчинка, красива, як ранкова зоря. Як хотілося Лукашику погомоніти з нею, тa боявся, що вона злякається. Дівчина пішла до річки і стала прати. Лукашик зліз з дерева, підійшов ближче, заховався у кущах і плаче, наче пісню співає про долю свою нещасну. Почула дівчина, підійшла близенько та й питає:

— Хто ти такий? Чого так гірко плачеш?

— Не дивися на мене, бо страшний я,- каже хлопець, — прийшов, видно, час моєї смерті. Нікому я не потрібен, а ти, якщо хочеш мені допомогти, набери у пригорщі холодної води і змочи мої вавки, щоб легше було умирати.

Облилося кров’ю серце дівчини від жалю, зробила вона те, що просив Лукашик. І сталося диво: де дівчина намочила водою — щезли вавки.

— Видно у нас у річці вода лікувальна, — сказала дівчина.

— Ні, не вода мене вилікувала, а твоє добре серце. А як же тебе звати, дівчино?

— Афанаша.

Цілий день вони працювали і гуляли разом. А ввечері вернувся Лукашик у своє кубельце і зажурився. Вітер дуба хитає, а він згадав, як мати його колись колихала і заснув щасливий.

В неділю Лукашик з Афанашею в церкву пішли. Побачив батько сина свого, зрадів, що той живий залишився, та од сорому навіть не глянув в його бік. Прибіг додому, схопив дрюк і кинувся на жінку. А вона перекинулася в чорну кішку і втекла. Зрозумів чоловік, що то була відьма. Став Богу молитися, три рази «Отче наш» читав, просив, щоб Бог його простив та сина додому вернув.

І сталося чудо, хтось у двері постукав. Відкрив батько, а на порозі син. Заплакали вони, обнялися та й зажили щасливо. А Афанаша стала приходити до них в гості, їсти варити, прати, в хаті прибирати. А коли виросла, стала доброю дружиною Лукашику.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

117 (4226). Про хлопчика Лукашика і дівчинку Афанашу. СУС —. Записала Вахненко Н. І. 2008 року. Олещенко Євдокія Кузьмівна (1919). Чернігівська область, Козелецький район, Киселівка