Про царську дівку, що не знала сміятися
Українська народна казка Закарпаття
Жили цар і цариця. Мали вони одну доньку. Дівчина красна, уже велика, час їй віддаватися, але вона ніколи не засміється, все сумна.
Жоні коло чоловіка треба бути веселій, ласкавій, аби не думав, що на нього сердиться або що не любить його.
Цар написав у газети, що хто розвеселить його доньку, тому дасть багато грошей або візьме його в зяті. І наказав перед кожним відкрити двері в царську палату — як багатим, так і бідним, як розумним, так і дурним...
І ходили до царя всякі пани, всякі фіглярі, але ніхто не міг розвеселити принцесу. А на присілку, неподалік столичного міста, жив бідний чоловік. Раз він ішов на роботу, а тут вихопився із двора пес, скочив на чоловіка, роздер на ньому штани і вкусив в голінку.
Чоловік вхопив пса за вуха, зняв з себе ремінь, прив’язав його і веде. В одній руці держить пса, а в другій — штани, щоб з нього не спали без ременя...
Тягне пса і говорить:
— Як ти смів мене вкусити? Я тебе научу розуму... Тепер я тебе веду на суд.
Тягне пса, мучиться з ним. Люди сміються. Привів чоловік пса до старости і каже:
— Пане старосто, так і так... Сього злодія мусите посудити, бо напав на невинного чоловіка, роздер на нім одежу і вкусив його.
Староста покрутив головою:
— Я не маю такого параграфа, щоб пса посудити...
— А у кого ж є такий параграф?
— Не знаю... може, у царя...
— Та я веду сього розбійника до царя... Щоб посудив сам пресвітлий цар...
І потяг пса вулицею. В одній руці держить штани, в другій пса...
І запитує кожного, кого стрічає:
— Де живе цар?
— Нащо тобі царя?
— Веду до нього сього розбійника, що нападає на чесних людей...
— Та що з ним учинить цар?
— Як що? Буде його судити... Показали чоловікові царську палату. Затяг пса в царський двір, а там стоїть караул. Загойкав на чоловіка:
— Куди ідеш?
— До царя...
— Нащо тобі цар?
— Цар має посудити цього розбійника... Караул думає собі:
«Я уже два роки служу цареві, бачив всяких людей, а сякого фігляра ще не було. Треба його пустити... Цар, може, дасть йому грошей та і мені дещо перепаде...»
І голосно сказав:
— Я тебе пущу, коли пообіцяєш мені четвертину з того, що дістанеш в подарунок від царя...
— Я тобі обіцяю і дам...
— Підпишися.
— Та я не знаю писати.
— Постав хрестик...
І чоловік приклав палець і учинив хрестик. І караул його пропустив...
Іде далі. У воротах стояв другий караул і запитав чоловіка:
— Куди ідеш?
— До царя.
— Нащо тобі цар?
— Цар має посудити сього розбійника, що нападає на чесних людей.
Караул каже:
— Я тебе пущу, кой пообіцяєш мені четвертину з того, що дістанеш в подарунок від царя.
— Я тобі обіцяю і дам.
— Підпишися.
— Я неграмотний.
— Приклади палець.
Чоловік приклав, і караул пропустив. Іде далі, а на царських дверях загородив йому путь третій караул:
— Де ідеш?
— До царя.
— Нащо тобі цар?
— Цар має посудити сього розбійника, що нападає на чесних людей.
І третій караул:
— Пущу, як пообіцяєш мені четвертину з того, що дістанеш в подарунок від царя.
— Най буде.
— Підпишися.
— Я не знаю писати.
— То вчини хрестик.
Чоловік поставив хрестик, і караул пустив його. Далі ще мусив пообіцяти й четвертому, а тоді пройшов до царської палати... Тягне він пса по сходах. Той не хоче їти, упирається передніми ногами і гиркає...
Чоловік у одній руці держить штани, а другою волочить за собою пса і лає його:
— Здох би ти, аби здох! На чесних людей нападати і кусати їх не боїшся, а на суд до царя боїшся іти! Дораз ми тебе посудимо!
Крик почула царівна, одчинила двері і побачила чоловіка, що мучиться з псом і держить в руці штани...
І дуже солодко засміялася. Цар зачудувався і вибіг із своєї кімнати:
— Що сталося?
— Няньку, що чоловік робить з псом? І знову засміялася.
Цар розказав своїм слугам:
— Поможіть чоловікові привести пса до мене.
Слуги витягли пса до царської кімнати, а чоловік за ними. Держить в руках штани і сердито покрикує на пса...
Цар каже:
— Сідай на стілець і говори, що тебе привело до мене?
— Пресвітлий царю, я прийшов сього злодія посудити... він стає на путі чесних людей і кусає... Мені штани роздер зубами і вкусив мене в голінку. Мусите його посудити.
Цар засміявся і каже:
— Ми дамо йому таку кару: на задні лапи мотуз, підвісимо, а тоді з живого кожу злупимо.
— Так і треба. Обдерти його і пустити голого, щоб знав, як з чесних людей збиткувати...
Слуги взяли пса і повели... А цар далі говорить з чоловіком:
— Чи ти читав газету?
— Не читав, бо я ще неграмотний.
— То знай, що я в газетах об’явив перед цілим світом, що дам віз грошей тому, хто розсмішить мою доньку... І от ти розвеселив принцесу, і я тобі маю дати стільки золота-срібла, скільки повезуть два коні... Ти вже не будеш бідний, купиш собі нові штани...
Чоловік мовчить і дивиться на палицю, котра стояла на столі...
— Чом мовчиш? Може, мало тобі воза грошей?
— Ні, пресвітлий царю. Мені не давайте золото-срібло.
— А що хочеш?
— Оту палицю...
Цар дуже зачудувався: «Нащо тобі палиця?»
— Сею палицею дасте чотириста раз по спині.
— Кой ти просиш?
Знаєте, я маю борг і мушу віддати чотири частини.
— Який борг? Кому?
— Тим, що мене до вас в палату пропускали... Тепер цар догадався і зрозумів чоловіка... Засміявся.
— Най буде по-твоєму, — і подзвонив за першим караулом. Той прийшов. Цар його запитує:
— Як ти сього чоловіка до мене пустив? — По вашому наказу...
— Неправду говориш. Скажи ще раз.
— По вашому велінню і наказу...
— Неправильно говориш... що раз скажи!
— Я.... я... з ним пофіглював. Попросив від нього четвертину з царського подарунка...
— Тепер правильно... І ти дістанеш четвертину... І повернувся цар до чоловіка і каже:
— Бери палицю і дай йому оте, що йому обіцяв... Я буду рахувати, а ти бий...
Чоловік зо страху взяв палицю за тонший кінець, а товщим б’є...
— Раз, два, три... сто!
Тепер цар подзвонив за другим караулом. Той прибіг.
— Як ти сього чоловіка до мене пустив?
— По вашому наказу...
— Неправильно говориш... Кажи ще раз...
— По вашому велінню.
— Неправильно говориш. Кажи ще раз.
— Я... я з ним пофіглював. Попросив від нього четвертину царського подарунка.
— Тепер правильно... І зараз дістанеш четвертину. І кліпнув на чоловіка:
— Бери палицю і дай йому те, що обіцяв.
Чоловік узяв палицю за тонший кінець і товщим б’є. Цар лічить.
Караул пішов, а цар подзвонив за третім... Стрітилися караульні в дверях:
— Чи дістав єсь?
— Дістав, дістав... Іди... та і ти дістанеш... Третій караул з’явився перед царем.
— Як ти сього чоловіка до мене пропустив?
— По вашому наказу...
— Неправду кажеш... Кажи ще раз.
— По вашому велінню...
— Брешеш!
— Я... я з ним пофіглював: попросив від нього четвертину царського подарунка...
— Тепер правду кажеш. І зараз дістанеш четвертину. Обернувся до чоловіка і каже:
— Дай йому, що обіцяв. Чоловік б’є, а цар лічить.
— Раз, два, три, чотири... сто!
Нарешті виплатили сто палиць і четвертому караулу... Чоловік змучений, сів собі і задумався.
— Що думаєш?.. Не журися, буде палиць і тобі!..
— Пресвітлий царю, дозвольте мені піти в місто мало відпочити і погуляти з цією красною палицею...
— Дозволяю, дозволяю.
Чоловік гордо іде собі вулицею і повернув у корчму, де продавали напитки пан і панія...
Чоловік поклав позолочену палицю на стілець і замовив собі сто грам...
Пан і панія полакомилися на красну палицю і думають собі: «Напоїмо сього простака і золоту палицю від нього видуримо».
І поставили перед чоловіком склянку сильного рому і добру закуску:
— Пийте і закусуйте!.. — припрошують його. Він п’є і закусує.
Принесли ще склянку і печену курицю. І те випив і з’їв.
Як побачили, що чоловік п’яний, почали з ним говорити:
— Може, продаси палицю?
— Продам! Чому ні... У мене ще сто таких... У пана і панії аж очі засвітилися:
— Може, і ті палиці продаси нам?
— Продам! Чому ні?
— Та що за них хочеш?
— Сто срібних...
І пан нараз виплатив завдаток — п’ятдесят срібних і каже:
— Принеси нам палиці...
— Я сам не зможу принести, мусите мені допомогти.
І пан з панією пішли за чоловіком... в царську палату. Коли проходили двором, караули кланялися їм до землі... Пропустили їх у кабінет до самого царя. Цар, як побачив чоловіка з паном і панією, зачудувався:
— Що се за одні?
— Купці на мої сто палиць... Цар засміявся:
— Та за кілько купили?
— За сто срібних... Завдаток — п’ятдесят срібних уже дали.
Цар закликав слугу:
— Дай п’ятдесят палиць панові і п’ятдесят панії, а ти, чоловіче, лічи!..
І вилічив слуга п’ятдесят палиць панові, а п’ятдесят панії. Ті пішли собі ревучи. Тоді цар каже чоловіку:
— Ти будеш моїм головним міністром і... зятем.