Українські народні казки

Про цигана, який оженився на царівні

Українська народна казка Закарпаття

ПРО ЦИГАНА, ЯКИЙ ОЖЕНИВСЯ НА ЦАРІВНІ — Українська народна казка Закарпаття
ПРО ЦИГАНА, ЯКИЙ ОЖЕНИВСЯ НА ЦАРІВНІ — Українська народна казка Закарпаття

Був де не був один коваль. А в того коваля було багато дітей. Раз він каже старшому:

— Сину, берімо міхи й ходімо по вугілля.

Прийшли вони в хащу, і леґінь говорить:

— Няньку, будьте тут, а я йду подивитися дуби.

Пішов лісом і знайшов колоду. Почав її рубати. Прорубав колоду до дупла, а звідти раптом вискочило п’ять золотих яблук. Хлопець зібрав ті яблука, три загорнув, а два несе в руці. Та й залишив старого в хащі, вийшов на дорогу...

Раз їде один граф. Побачив цигана і наказав кучерові:

— Стій! Спитай циганина, що він хоче за золоті яблука. Кучер зупинив коні та й питає:

— Цигане, що хочеш за ті яблука?

— Хочу одежу з графа, коні, кочію і слугу.

Пан дав усе, що хлопець просив, бо дуже хотів мати золоті яблука. Циганин сів собі у кочію і сказав слузі:

— Жени коні просто до царя!

Приїхали вони до царя. Цар дуже дивується — сякий чорний сватач у нього ще не був. А циганин вийняв три золоті яблука.

— Що хочеш за ті яблука? — питає його цар.

— Хочу твою доньку.

— Даю. За ті три яблука — даю!

Справили весілля, циган дістав царську корону, і живуть собі.

Та одного разу каже йому принцеса:

— Відколи ми побралися, ще не були ні разу на прогулянці. Ходімо пройтися.

Пішли в сад, прогулюються. Принцеса питає:

— Скажи, звідки ти? Я про тебе любила би все знати. А він їй каже по-циганськи:

— Я з того села, де вугілля палять.

Циганин одягнув на голову корону, пов’язав собі саблю, взяв срібну піпу, палицю, набрав повну кочію грошей і їде до батька. Їдуть вони з кучером через великі хащі. Раптом бачать: на дорозі стали дванадцять розбійників. Зняли з цигана корону й царський одяг — залишили в гатях і сорочці. Кучера убили, а кочію з грішми повезли самі.

Прийшов хлопець додому, а батько дуже налякався, що він лише в гатях і сорочці.

— Де ти ходив, сину?

— Няню, я був царем... Мати заплакала й каже:

— Дай хлопцеві спокій — бачиш, що він здурів, ходячи по хащах.

Залишився циганин у батька, а жона чекає. Чекала, чекала, а далі одяглася у попівський одяг, взяла з собою чари і рушила в дорогу. Вона чула про дванадцять злодіїв і пішла у хащу. А злодії побачили, що йде якийсь піп, і почали між себе казати:

— Було би добре, якби й нам відпустив гріхи... Старший вийшов наперед і спитав попа:

— Чи не нас ви йдете сповідати?

— Вас. Бо я чув, що ви дуже грішні. Поставайте в один ряд і, коли вам буду давати причастя, не посмійте глянути один на одного — не спокутуєте гріхи.

Піп став до роботи: вислуховує, які хто гріхи має, і дає причастя. Та котрому дасть зі свого зілля — той нараз помирає. І отруїв усіх дванадцятьох.

Принцеса залишилася в одязі попа. Взяла від старшого ключі й відімкнула злодійську пивницю. Дивиться, а там в одній кімнаті — біленька мука, у другій — діжі з грішми... Зайшла і в останню — дванадцяту кімнату: тут лежать убиті, усі без голів. Шукає між ними свого чоловіка, але не знаходить. Знайшла тільки кучера. Роздивилася і бачить царський одяг, корону і шаблю, срібну піпу й палицю. Тоді зайшла у хлів і упізнала своїх коней.

Принцеса загорнула в ширінку царський одяг, набрала грошей і рушила далі. Іде одним полем. Бачить: чоловік попасує корів. Питає його:

— Чи знаєте за таке село, де вугілля палять?

— За село не знаю... Та є в нас циганин, який ковалює, із дров собі випалює вугілля.

Зайшла вона в село й розпитала, де живе коваль. їй відповіли: там і там. І принцеса в попівському одязі прийшла до коваля. Поклонилася. А дома тільки жінка: коваль пішов із сином у хащу по вугілля.

Коли повернулися, старий циган питає жону:

— Що це за піп?

— Не знаю... Сидить тут від ранку, хоче з вами двома говорити.

Циганка наварила їм квасолі, поставила на стіл. Сіли їсти. Коваль припрошує й попа:

— Пане превелебний, якщо не гидуєте, сідайте й ви до столу,

— Я вдячно...

Піп сів і смачно їсть квасолю. Та молодий циганин чомусь не вечеряє. Піп запитав:

— А чому ваш син не хоче їсти? Може, сердиться, що я сів на його місце?

— Та ні, він не голоден...

Піп поїв, але не йде нікуди — хоче в циганській хаті й ночувати. Йому кажуть:

— Ідіть до сусідів — там чистіша хижа та й менше дітей.

— Не йду я нікуди. Де мене вбила ніч, там і заночую. Цигани зажурилися, де положити попа спати. Та хіба що в сінях, де спить старший син. І коваль каже синові:

— Ти ляж скраю, а гість — від стіни.

Полягали спати. Уночі піп прокинувся і питає хлопця:

— Ей, легіню, в тебе була жона?

— У мене ні.

— Можеш на це заприсягтися?

— Можу.

Принцеса витягнула з-під покрівця руку і вдарила його по лицю:

— А тепер ти впізнав свою жону? На мило й тихенько йди в потік — помийся.

Хлопець устав, помився, потім узяв на себе корону і одяг, і вони пішли.

Прийшли до злодійської пивниці. Там набрали повну кочію грошей, запрягли коней і їдуть назад, до старого коваля. По дорозі знайшли собі кучера. Проїхали мимо ковалевої хати і кинули на вулицю грошей. Коваль кричить на дітей, щоб не збирали гроші, бо цар буде вертатися і всіх покарає. А цар проїхав ще раз і знову кинув золоті. Коли проїжджав третій раз, зупинив бричку й каже:

— Кучере, приклич-но коваля, хай подивиться, бо щось кінь кульгає.

Коваль подивився — з конем усе в порядку. А цар і цариця зайшли собі до хати і сіли за стіл. Кажуть матері:

— Ану, кличте сюди й коваля. Закликали цигана, а цар почав питати:

— Кажіть мені, чи був у вас син?

А коваль злякався, що цар прийшов брати його сина до війська, і відповів:

— Не було в мене сина. Цар витяг шаблю:

— Кажи правду, бо зніму голову!

— Ой, був...

— Та де є?

— Пропав. Я з ним пішов у хащу по вугілля. Він у хащі заблудився і, блукаючи, зійшов, сарака, з розуму: як повернувся, то казав, що він став царем. Потім зайшов до нас якийсь піп і обоє серед ночі зникли.

Тоді хлопець каже:

— Няню, це ми! Видите, ви мені не вірили, що я став царем! Ну, а тепер беріть міхи і гребіть із кочії гроші.

Цар з царицею іще раз поїхали в хащу, до злодійської пивниці. Набрали знову повну кочію грошей. Половину привезли старому ковалеві, а половину взяли собі.

Коваль почав собі будувати великий палац і збудував у сім разів кращий, аніж у царя. Цар і цариця приїжджали до нього на гостину.

І так собі жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.

Походження та примітки

Про цигана, який оженився на царівні. У «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» не вказана. Подається за: «Казки одного села / Запис текстів, післямова та примітки П. В. Лінтура; Упорядник Ю. Д. Туряниця. — Ужгород: Карпати, 1979.», с. 153 — 157. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).