Українські народні казки

Про чарівний млинець і солене море

Українська народна казка Закарпаття

Був єден старий чоловік, мав много дітей. Він занимався тим, що бив звірів і тим годовав діти. Хтось му повідав, аби наостріт Петра він сам не ночував. Але він далеко зайшов і там обночовався. І зачало гриміти, блискати. А чорт зі скали усе виходив. Загримить, а грім не може забити чорта. А він мав свячені кулі, той чоловік. Він стрілив і забив чорта. Прийшов ід’ньому єден чоловік і каже: — Добре, що забив.

Дав йому той чоловік єдну грушку з’їсти. І ще йому дав цукор під язик.

— На, возьми, йди ще зо два кілометри, там має бути єдна скала. І там має вилізти шаркань. А на єдну ніч, на Петра, вродиться зілля, та ніхто його не може дістати, бо шаркань то зілля поїсть.

Чоловік пішов туди, і там уже його шаркань чекав. І гойкає шаркань:

— Стріляй!

Шаркань знав, що він його має забити. І той стрілив і забив. А язики повідрізував, і приніс тоти язики тому чоловікови, що його загнав.

— Що тобі за то дати? — звідається той чоловік.

— Я нич не хочу.

— Іди там і там, заки сонце не зійде. Там тобі заплатять. Але би-м не брав нич, лиш млинець такий, що ним що захочеш, то змелеш.

Пішов він там, де сказав йому той чоловік. На тоту гору. І там його вже чекали. Давали йому грошей, скілько хоче, але він нич не брав, лиш млинець хотів. Узяв той млинець і задумав собі, жеби він з’явився дома. І він відразу з’явився дома. Перед піччю. І думає собі: «Я там і там був». Думає він, ейби йому то снилося. Позирає, а в сумці в нього той млинець. Він узяв та й кинув той млинець на сміття. Нащо йому того?

І приходить до нього той чоловік, що за млинцьом його заганяв. А він говорить тому чоловікови:

— Та нащо мені того?

— Та, — говорить, — не знаєш, нащо?

Пішов той чоловік і взяв млинець. І намолов той чоловік, що на світі хотів. Що задумав, то молов і молов. І той, що млинець мав, уже намолов, що хотів.

Схотів він, щоб зробилося море, а він був шифкапітан. І зробилося море. І корабель був, а той чоловік був шифкапітан. Все вони мали, а треба було їм ще соли. І млинець їм намолов соли, кілько треба. Уже не було де дівати соли. Але він забув то слово, жеби спинити млинець. І верг той млинець у море, та він там далі молов. І тому море солене.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області
9 липня 1988 року
Оповідач: Скрипич Николай Васильович (1905 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також