Про чарівну квітку
Українська народна казка Чернігівщини
Раз загубив чоловік свої воли. Пас їх, задрімав ненароком, прокинувся, а волів нема. От і пішов шукати. Цілий день ходив, забрів у густий ліс. Уже й смеркати стало, а волів ніде нема. А було це якраз в ніч на Івана Купала. Ходить чоловік по лісі, шукає. Та й не побачив, як йому в чобіт потрапив цвіт папороті. Чоловік відразу побачив, де воли пасуться. А ще він побачив, де заховані всі скарби в лісі, почув, як звірі між собою розмовляють. А в той час підійшов до чоловіка якийсь панич, зодягнений добре, і мовив:
— Чоловіче, давай поміняємося чоботами, а то в тебе он які діряві.
Зрадів чоловік і відразу погодився. Сів він на пеньок, скинув свої чоботи і взув паничеві нові, блискучі та й пішов. Та як тільки скинув старі чоботи, то відразу забув все, що знав. І де воли пасуться, і де скарби розташовані, і про звірі розмовляють.
А панич той швидко зник ( а то була нечиста сила). Недаром кажуть в народі, що квітку папороті не можна знайти і забрати, бо її охороняє нечиста сила.
Чоловік той два дні ще волів шукав і на третій знайшов. А чоботи нові швидко протерлися. Так і до цього часу не відає, звідки він знав мову тварин.