Про чоловіка, жінку і чорних курей
Українська народна казка Покуття
Були собі чоловік та й жінка. А чоловік той простенький був. Жінка мала любаса та й хотіла би чоловіка збутися, а чоловік про то нічого не знав. Та й приходить до него брат. — Що ти, — каже, — такий нещасний, що ти так бідуєш?
— Ади, — каже, — водно робота та й робота в мене, і нічого я не маю.
А брат каже:
— Мовчи. Я завтра пришлю до тебе ворожку. Та й вона поворожить твої жінці, і все буде добре.
Та й на другий день прийшла ворожка та й ворожить жінці, а чоловік надворі. А та ворожка проста баба була, вона так на збитки жінці казала. Та й каже та ворожка:
— Все буде добре. Знаєш що? Можна так зробити, що твій чоловік за сорок день умре. Але треба різати чорні кури і давати йому їсти, і від чорних курей яйця давати. І най нічо’ не робить, най лежить. І рівно за сорок день він умре.
Як «ворожка» це сказала, на другий день жінка зарізала чорну курку і варить чоловіки. І від чорних курей яйця збирає. І сказала йому нічо’ не робити. Ані грама.
Лежить він і їсть ті чорні кури і яйця від чорних курей. І так йому вже файно. І такий він теньгий зробився, такий здоровий, що ну. А жінка думає, що він пухне.
А він знав, що в сорок день має «вмерти». Та й лежить він уже слабий, «вмирає». Каже він жінці, що буде вмирати. А сам врихтував добрий билень. Уже й любас прийшов. А вона каже любасови:
— Вже скоро вмре.
Та й розстелила файно лужко.
—...Богу дякувати, що вже вмирає.
Та й уже прилагодила йому сорочку чисту, все. Та й таки д’вечеру чоловік «помер». Як жінка йде д’нему, то він не дише, а як іде від него, то дише. Та й каже вона любасови:
— Винесім його в ту хату, та й усе.
І винесли його, а вона з любасом сіла за стіл і їдять, і п’ють собі. Ех, як отворяє двері чоловік, як бере в руки той билень та як дає їм паприки. Жінці раз, а любасови два! І так бив їх, так бив. Та й третьої днини любас помер, а жінка осталася жива. І вже не шукала любасів.