Про чорноволосого принца

Українська народна казка Чернігівщини

Була колись на світі велика країна, що звалася Чорнов. В усіх жителів тієї країни було руде волосся, а в принца — чорне. Та причина цього була не в спадковості, а в чаклунстві. Ще малим син познущався над хлопчиком одного чаклуна. А той йому віддячив чорним кольором волосся. Чим тільки не користувався молодий правитель, та все було марно.

Коли це до королівського помешкання долинула звістка, що є місто, в якому можуть перетворити волосся в будь-який колір.

Пішов принц до того міста зі своїм підданим, та й те було марно. Волосся залишалося чорним. Правителеві було соромно вертатися додому. Повертаючись, вони захотіли пити.

— А ось і криницю недалеко бачу, — сказав підданий.

Криниця була дуже глибока. А тут поганець-підданий каже:

— Почекайте, спочатку я покуштую і скажу чи добра вода. Тільки ви потримайте мене за ноги.

Вода дійсно виявилася смачною. Та коли настала черга підданого потримати принца, то він ухопив за ноги і закричав:

— А що, царьок, попався? Тепер поклянися, що будеш до смерті мені служити, як принцові. Бо інакше вкину тебе в криницю.

Звичайно, бідолаха погодився. Коли вони повернулися, то все королівство зраділо, що їхній принц — рудоволосий. Та поганцю й цього було мало. Йому треба знищити принца, щоб ніхто не дізнався правди. Вирішив він прикинутися хворим. Все королівство дуже розхвилювалося через хворобу свого принца. Всі готові були виконати будь-яке його бажання. А він загадав:

— Ой, мене може вилікувати лише вода з криниці, яку охороняє сліпий змій. Тільки мій служник знає, де знаходиться цілюща вода, — сказав обманщик.

Ось так і вирядив в дорогу принца обманщик. Бідолаха відшукав ту криницю. А вона глибока-глибока. Сів принц над нею та й плаче:

Ой, навіщо ж мені таке горечко!

Ой, немиле мені вже й сонечко!

Коли батько й мати мене за слугу мають,

А іншого своїм сином величають.

Плакав-плакав він та й одна сльозинка потрапила сліпому змієві в око. От він і прозрів. Побачив хлопець потвору і перелякався. А змій спитав його:

— Чому ти журишся?

— Та як же мені не журитися, коли мені наказано з цієї криниці води принести, а вона он яка глибока.

— Не кричи, не впадай у відчай, я тобі допоможу.

Дав йому змій повний глек води. Подякував хлопець і пішов. Прийшов додому, а брехун трохи з ліжка не впав від здивування. Та придумав нове завдання принцові.

— Піди та приведи мені з кришталевого королівства королеву. В цьому королівстві панує чорний чаклун, він охороняє і королеву. Живе він у підземеллі, а вся нечисть добуває йому кришталь.

Знову пішов чорнявий принц, похиливши голову. Зустрів він по дорозі дівчину, яка була прикута до великого дерева жорстокими розбійниками. Звільнив він дівчину, а вона й каже:

— Я вдячна тобі, хлопче, за твою доброту. Проси, що хочеш, бо я не проста дівчина, а сторожа лісу.

Та благородний хлопець не захотів їй завдавати турбот.

— Ну, якщо будеш у біді, то тільки згадай мене і я одразу прийду.

Подякував принц і пішов далі. Коли це глянув, а в небі двоє голуб’ят тікають від яструба. Юнак натягнув тятиву і вистрелив в яструба.

— Ти врятував нас, — сказали голуб’ята, — і ми тобі у біді допоможемо. Коли будеш у біді, то тільки поклич:

Ой, голуби щасливії,

Прилиньте, не тужіть.

В біді допоможіть!

Вклонився птахам юнак і пішов далі. Нарешті дійшов до печери, де жив чаклун. Постукав він у страшні ворота.

— Чого тобі? — обізвалося з середини.

Перед юнаком постав той самий чаклун, який зробив його чорноволосим.

— Королеву хочу побачити!

— Всім потрібна королева, та ніхто її не побачить. А, це ти, королику? Ну, що ж, виконай мої завдання, тоді побачиш королеву. А ні — голова з пліч.

Розсипав чаклун просо та мак і наказав бідоласі посортувати в дві купки до ранку. Затужив хлопець, підійшов до вікна і сказав:

Ой, голуби щасливії,

Прилиньте, не тужіть.

В біді допоможіть!

Двоє білокрилих вже тут, як тут. Не пройшло й години, як все було зроблено. Коли це побачив чаклун, він просто озвірів. Та дав принцові ще одне завдання.

— Принеси мені живої та неживої води.

Заплакав юнак та й пішов до лісу. Подумав по дорозі про ту дівчину, яку врятував. А вона враз з’явилася перед ним. Розповів юнак про своє горе. Дівчина вмить знайшла ту воду і принесла йому. Поклонився принц дівчині і пішов до чаклуна. Той як побачив воду, то побілів і помер з горя.

А юнак забрав королеву і повернувся додому. Та побачив красуню служник і закохався в неї. А королева любила свого визволителя. Обманщик вбив свого суперника. Побачила це королева і покропила принца живою водою, він й ожив. А брехуна покропила мертвою, так він і помер.

Тоді принц розповів правду своїм батькам. Одружився він з королевою і стали вони жити в радості та достатку.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

186 (4480). Про чорноволосого принца. СУС —. Записала Максименко Анна 2008 року. Максименко Валентина Олександрівна (1937). Чернігівська область, Менський район, М’який