Українські народні казки

Про щасливого хлопця

Українська народна казка Гуцульщини

Був у одного чоловіка та й жінки хлопець, мав так з двадцять років. Але в того ґазди були ще діти, не лиш цей хлопець. Каже одного разу хлопець дєдеви й мамі:

— Я піду від вас на кільканадцять років, щоби і ви, і всі люди не знали, де я подівся. І втішитеся, як я назад повернуся до хати.

А дєдя та й мама кажуть хлопцеви свому:

— Чи ти здурів, чи змилив? Де би ми тебе пустили від себе? Та й ми би не знали, де ти находишся такі роки великі?

Каже хлопець:

— Ге, дєдю, мамо, та я втечу все одно.

Та й так і зробив хлопець. Набрав він собі губки, кресало взяв. Коржів набрав, скільки міг нести в торбині. Та й подався у високі гори. У такі гори, що там ніколи людська нога не заходила. Зробив собі колибу і літом харчувався ягодами, малинами, грибами, а зимою собі ловив зайців, кіз диких, кресав собі вогню, смажив собі м’ясо дике. І так собі жив як літо, так зиму, рік за роком. І приходив весною на низький берег над селом та й кричав на люди:

— Люди добрі, слухайте, що я вам хочу казати!

А люди на той голос так нащурювалися вухами. А той хлопець, знаєте, не давався видіти себе. Він на себе насилював хвої, трави, щоб його не було видко. Та й кричить:

— Прийшла весна, люди добрі! Цеї весни аби ви сіяли пшеницю яру та ячмінь. Бо не буде на це літо врожаю на інше.

А люди лиш слухали та й порозголошували село від села, що такий голос чули — лиш цієї весни треба сіяти яру пшеницю та й ячмінь. Інакше нє, бо врожаю не буде. Декотрі слухали і так робили, а декотрі так не робили. А врожай людям виходив такий, як казав той голос. А котрі не слухали його, не мали що їсти. Бо той хлопець був дуже щасливий. Йому такі сни снилися. І не ходив він по селах помежи люди, і не робив нічого злого.

Прийшла друга весна. Хлопець знов кричить на березі над селом. Уже всі слухають хлопця, слухають, що він каже.

— Цеї весни садіть в городах городину, то буде врожай, а на хліб не буде врожаю!

На цей раз уже й ті послухали, що програли першої весни.

Довгі роки розказував так хлопець народови. А напослідку прийшов до своїх родичів. І розповів хлопець, що то він так кричав з високого берега на село. І того хлопця прославили на цілий повіт. І описували про того хлопця в книжках.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
16 березня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.