Про щасливу сорочку
Українська народна казка Покуття
В одному селі був великий багач. Але він той свій маєток здобув людською кривдою, людським мозолем. В одного від-процесував, у другого щось украв. Одним словом, нажив він великий маєток, але він був йому немилий, той маєток. Він не мав спокою, його совість гризла. Він не міг їсти, не міг спати, завжди шукав собі якогось порятівку.
І звернувся він до священиків, наймив службу Божу, висповідався. По щирости висповідався, і священик каже йому:
Ви повертайте людям їхню кривду, кому знаєте. З тих же людей ще хтось жиє. А тоді прийдете до мене. І він це зробив, і прийшов до священика та й каже:
— Не маю я далі спокою, нічого мені кращого нема. Тоді йому священик сказав:
— Вам треба дістати щасливу сорочку. Одінетеся в ню і тоді будете щасливі.
Ходить цей багатир від села до села, на базари ходить. Хто би йому щасливу сорочку продав? Коли ж ніхто не має щасливої сорочки. Кого він запитає, в кожного якийсь недолік є.
Іде він раз пішки дорогою, а хлопчик пасе худобу. Пасе і співає, в сопілку грає. І має батіжок, і сміється собі, веселий такий. Сховав сопілку та підійшов до калабаньки з водою, б’є по воді батіжком. Підкотив штанці, зайшов у воду. Такий веселий хлопчина. І багатир собі подумав: «Аж у цего хлопчика я щасливу сорочку куплю».
Має він багато грошей коло себе і йде просто до хлопчика. Підходить і питає, як він ся називає.
— Василько.
— Скажи мені, хлопчику, ти веселий?
— Веселий.
— Ти щасливий?
— Щасливий.
— А може, би ти мені продав з себе цю сорочку? Я тобі багато грошей дам.
А хлопчик каже:
— Я би з дорогої душі це зробив. Я би собі за ваші гроші не одну сорочку купив. Але ця сорочка не моя. Її мені дав господар, що я в него пасу худобу. Як я буду від него йти, він цю сорочку в мене забере. Та ж я мушу мати якусь честь, віддати її.
Так той господар щасливої сорочки й не найшов. Щоб щасливу сорочку мати, треба чесно вік свій проживати.