Українські народні казки

Про язикату жінку

Українська народна казка Закарпаття

Жив собі дуже бідний чоловік. Оженився він і взяв пусту, до того ще й брехливу жінку. Жінка не любила робити, тільки ходила по селу, по сусідах, плітки розносила. Чоловік робив у шахті і якось знайшов цілий казан грошей. Та не смів він, неборак, сказати жінці, бо дуже боявся, що рознесе по всьому селу. І додумався, як обдурити жінку.

Чоловік наловив у річці риби. Поніс до хащі, поклав під колоду. Вдома жінці каже:

— Ходи зі мною до хащі. Там наловимо риби.

— Ти здурів? Яка риба може бути в лісі?

— Я не здурів! Ходи, увидиш сама!

І прийшла жінка з чоловіком до хащі. Привів він її до колоди:

— Сягай під колоду!

Жінка сягнула й справді намацала там рибу. Принесли рибу додому, насмажили, наїлися, й жінка тут же побігла до куми похвалитися:

— Ой кумочко добра та щира, я би вам щось повіла!

— Кажіть, кумо!

— Та бо ви будете сміятися!

— Не буду!

— Кумочко! Я була з моїм чоловіком у лісі! Там під колодою наловили стільки риби...

— Не може бути!

— Бо може! Тільки нікому не скажіть, бо мій дуже наказував, щоб я мовчала, нікому й слова не сказала.

Та марно просила кума. Бо її кума повіла своїй кумі, а та ще своїй, і так воно пішло селом, як вихор. Дивуються люди, як то чоловік у лісі під колодою риби наловив.

Вигадав чоловік ще один жарт.

Піймав зайця, прив’язав у воді до кореня. Вдома каже жінці:

— Ходи, небого-жінко, на ріку! Там зловимо зайця!

— Зайця у воді?

— Не віриш?

І повів чоловік жінку до річки. Коли підходили до місця, де був прив’язаний заєць, чоловік зашептав: «Тихо, тихо, бо заєць напудиться»! Жінка справді побачила зайця у воді, побігла до нього і вихопила за вуха.

— Буде смачна вечеря!

Приготувала вдома жінка м’ясо якнайсмачніше. Сіли до столу, повечеряли. Чоловік ліг відпочити, а жінка — до куми:

— Ой кумочко добра, ой кумочко солодка! Я би вам щось повіла!

— Що?

— Та ви не повірите. Будете сміятися!

— Не буду, кумо, тільки кажіть!

— Нині ми з моїм чоловіком імили у ріці зайця!

— У воді зайця?

— Айно!

— Та не може бути такого!

— На мою грішну душу, правду вам кажу! Тільки ви, дорога кумо, нікому нічого не кажіть!

Та марно просила кума. Бо сусідка сказала своїй кумі, а в тої куми була своя кума, і так воно покотилося селом, як хвилі по воді.

Минуло кілька днів, чоловік жінці каже:

— Ходімо до хащі! Я там знайшов цілий казан грошей. Допоможеш мені принести його додому.

І справді чоловік витягнув з шахти казан золота й срібла. Принесли його додому, та жінка знову не могла втриматися, похвалилася своїй кумі:

— Ой кумочко люба!

— А що?

— Та я би вам щось сказала!

— А що?

— Та тільки нікому нічого не кажіть!

— Не скажу.

— Нині ми притягли з хащі гроші. Вже не будемо бідувати.

Та кума побігла до сусідки, а та до своєї сусідки, сусідка до своєї куми. І скоро вже все село знало, що той і той знайшов у лісі пребагато срібла-золота.

Чутка дійшла до уряду, й жандарми просто до чоловіка:

— Покажи золото!

— Ніякого золота я не маю!

— Маєш!

— Хто вам казав?

— Ваша кума!

— Приведіть куму, най доведе! Привели куму.

— Звідки ви, кумо, знаєте, що у мене золото?

— Ваша жінка, кумику, мені сказала! Привели жінку.

— Ти казала кумі, що ми притягли з хащі казан грошей?

— Я казала!

— З якої хащі? Де? Коли?

— З тої хащі, де під колодою ми ловили рибу, де в ріці ми піймали зайця!

Жандарми тільки очі витріщили.

— Видите, панове, що моя жінка не повного розуму. Жандарми сплюнули й пішли собі геть.

Чоловік розгаздувався й донині живе собі щасливо, а жінка ще й ниньки бігає до куми.

Походження та примітки

Про язикату жінку. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1381. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 106 — 109. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).