Про язикату жінку
Українська народна казка Закарпаття
Жив собі дуже бідний чоловік. Оженився він і взяв пусту, до того ще й брехливу жінку. Жінка не любила робити, тільки ходила по селу, по сусідах, плітки розносила. Чоловік робив у шахті і якось знайшов цілий казан грошей. Та не смів він, неборак, сказати жінці, бо дуже боявся, що рознесе по всьому селу. І додумався, як обдурити жінку.
Чоловік наловив у річці риби. Поніс до хащі, поклав під колоду. Вдома жінці каже:
— Ходи зі мною до хащі. Там наловимо риби.
— Ти здурів? Яка риба може бути в лісі?
— Я не здурів! Ходи, увидиш сама!
І прийшла жінка з чоловіком до хащі. Привів він її до колоди:
— Сягай під колоду!
Жінка сягнула й справді намацала там рибу. Принесли рибу додому, насмажили, наїлися, й жінка тут же побігла до куми похвалитися:
— Ой кумочко добра та щира, я би вам щось повіла!
— Кажіть, кумо!
— Та бо ви будете сміятися!
— Не буду!
— Кумочко! Я була з моїм чоловіком у лісі! Там під колодою наловили стільки риби...
— Не може бути!
— Бо може! Тільки нікому не скажіть, бо мій дуже наказував, щоб я мовчала, нікому й слова не сказала.
Та марно просила кума. Бо її кума повіла своїй кумі, а та ще своїй, і так воно пішло селом, як вихор. Дивуються люди, як то чоловік у лісі під колодою риби наловив.
Вигадав чоловік ще один жарт.
Піймав зайця, прив’язав у воді до кореня. Вдома каже жінці:
— Ходи, небого-жінко, на ріку! Там зловимо зайця!
— Зайця у воді?
— Не віриш?
І повів чоловік жінку до річки. Коли підходили до місця, де був прив’язаний заєць, чоловік зашептав: «Тихо, тихо, бо заєць напудиться»! Жінка справді побачила зайця у воді, побігла до нього і вихопила за вуха.
— Буде смачна вечеря!
Приготувала вдома жінка м’ясо якнайсмачніше. Сіли до столу, повечеряли. Чоловік ліг відпочити, а жінка — до куми:
— Ой кумочко добра, ой кумочко солодка! Я би вам щось повіла!
— Що?
— Та ви не повірите. Будете сміятися!
— Не буду, кумо, тільки кажіть!
— Нині ми з моїм чоловіком імили у ріці зайця!
— У воді зайця?
— Айно!
— Та не може бути такого!
— На мою грішну душу, правду вам кажу! Тільки ви, дорога кумо, нікому нічого не кажіть!
Та марно просила кума. Бо сусідка сказала своїй кумі, а в тої куми була своя кума, і так воно покотилося селом, як хвилі по воді.
Минуло кілька днів, чоловік жінці каже:
— Ходімо до хащі! Я там знайшов цілий казан грошей. Допоможеш мені принести його додому.
І справді чоловік витягнув з шахти казан золота й срібла. Принесли його додому, та жінка знову не могла втриматися, похвалилася своїй кумі:
— Ой кумочко люба!
— А що?
— Та я би вам щось сказала!
— А що?
— Та тільки нікому нічого не кажіть!
— Не скажу.
— Нині ми притягли з хащі гроші. Вже не будемо бідувати.
Та кума побігла до сусідки, а та до своєї сусідки, сусідка до своєї куми. І скоро вже все село знало, що той і той знайшов у лісі пребагато срібла-золота.
Чутка дійшла до уряду, й жандарми просто до чоловіка:
— Покажи золото!
— Ніякого золота я не маю!
— Маєш!
— Хто вам казав?
— Ваша кума!
— Приведіть куму, най доведе! Привели куму.
— Звідки ви, кумо, знаєте, що у мене золото?
— Ваша жінка, кумику, мені сказала! Привели жінку.
— Ти казала кумі, що ми притягли з хащі казан грошей?
— Я казала!
— З якої хащі? Де? Коли?
— З тої хащі, де під колодою ми ловили рибу, де в ріці ми піймали зайця!
Жандарми тільки очі витріщили.
— Видите, панове, що моя жінка не повного розуму. Жандарми сплюнули й пішли собі геть.
Чоловік розгаздувався й донині живе собі щасливо, а жінка ще й ниньки бігає до куми.