Українські народні казки

Прокляття матері

Українська народна казка Полтавщини

Сімдесятивосьмирічна Наталка Мисник з глибокою вірою в сказане розповідала:

— Мій батько, царство йому небесне, ніколи не говорив поганих слів. Не дозволяв і матері нашій, і нам навіть чортихатися. «Не треба лихословити, оскверняти поганими словами і себе, і людей, і навіть навколишній світ», — казав він нам. А найбільше застерігав, щоб не проклинали своїх дітей батьки. «Краще вдар його ганчіркою чи дубцем, — було, говорив батько, — а не говори поганих слів, не клени».

І розказує було нам, як одного разу рано-вранці вигнав він воли у долину, що біля села. Коли стало сходити сонце і розвіюватися туман, побачив на кущі повішеного за шнур хлопця. А тут і люди верхи на конях їдуть сюди по сліду. Та й розказують йому, що ще давно, як хлопець був маленький, мати за щось розгнівалась на нього та й крикнула спересердя:

— А щоб тебе чорт забрав!

Може й ще щось додала. Та й забулося все це. Росте хлопець. А як виріс, пішов одного разу в сусіднє село. А коли повернувся, то мати аж об поли вдарилася руками, глянувши на нього. Весь жовтий, аж страшний.

— Що з тобою? — кинулась до нього мати.

— Було ж мене, мамо, не віддавати чортам. Сьогодні вночі заберуть вони мене.

Цілу ніч всі сиділи біля нього. Батько й з рук його не випускав. Та враз серед ночі загуло, загуркотіло навколо. Вихопило хлопця з батьківських рук, тільки й зостався в руках шмат одежини.

Кинулись усі шукати, але не знайшли його.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

23 (4607). Прокляття матері. СУС—. Записала Стельник Оксана 2008 року. Сова Микола Максимович (1936). Полтавська область, Лохвицький район, Червонозаводське