Українські народні казки

Пролісок

Українська народна казка Полтавщини

Був собі малесенький пролісок. Узимку він спав у мерзлій землі. Йому було холодно. Снилась проліскові весна.

Одного разу припекло сонечко. Земля відтанула. Пролісок відчув тепло і поліз крізь товщу торішнього листя, крізь сніг і льодову кору. Потім він потягнувся, розправив зелені ручки і подумав: «Це вже мабуть, весна прийшла!»

Він зовсім виліз на поверхню і розкрив свої блакитні очі. Усміхнувся і сказав:

— Добридень, Веснонько!

Йому відповів легенький вітерець:

— Привіт, привіт, Проліску!

Злегка гойднув квіточку і полетів далі. На ніжну голівку з кущика злетіла крапля прохолодної свіжої води.

— Ой, що це? — скрикнув пролісок і радісно засміявся. Ніби у відповідь залунала дзвінка, весела пісенька синички Зіньки, яка сиділа над ним на кущику.

— То весна, проліску, весна!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

184 (4853). Пролісок. СУС —, новотвір. Записала Волевач Анастасія 2008 року.
Оповідач: Стрілець Галина Миколаївна, Куйбишеве, Оржицький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.