Українські народні казки

Проти течії

Українська народна казка Гуцульщини

Коли одна пара поженилася, жінка все чоловікови впоперек ставала. Що б він їй не казав, вона все робила не так. Як говорив щось не робити, то вона те мусила зробити. І за кілька років їхнього спільного життя вона йому так набридла, що він став думати, як її збутися. Убити не вб’єш, бо гріх та й судити будуть, отруїти теж не отруїш.

А в них текла через село річка, бистра й глибока. На тій річці була кладка. А за річкою в них було поле. На тому полі росла трава, і підходив час робити сіно. От він і надумав, як збутися жінки. Пішов підпиляв кладку та й говорить до неї:

— Щоб ти не несла мені їсти. Не треба. Та й в разі якби ти йшла через кладку, аби не гойдалася на кладці.

Та й пішов чоловік до роботи.

А та зварила їсти та й несе. Прийшла на кладку, стала посеред кладки та й зачала гойдатися. А що кладка була підпиляна, вона зламалася і жінка впала в воду. Вода бистра, глибока, і жінка втопилася.

Хтось там з людей побачив це та й здоймив лемент. Підбігли люди до чоловіка та й говорять:

— Іди, жінка твоя втопилася.

Той прийшов, подивився, що кладки нема, та й пішов проти води жінки шукати. А люди йому кажуть:

— Куди ж ти йдеш проти води? Та ж за водою йди. Жінка попливла за водою.

А він відповідав:

— Не може бути, щоб вона за водою попливла. Вона ціле життя йшла проти. То й тепер певне попливла проти води.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Черганівка, Косівського району, Івано-Франківської області
16 квітня 1984 року
Оповідач: Дущук Петро Юрійович (1912 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.