Півник — Золотий Гребінчик
Українська народна казка Поділля
Жили собі кіт, дрізд і півник Золотий Гребінчик. Жили вони в лісі, в маленькій хатинці. Кіт і дрізд ідуть у ліс дрова рубати, а півника самого залишають. Ідуть і строго наказують:
— Ми ідемо далеко, а ти залишайся хазяйнувати та голосу не подавай, коли прийде лисиця, у віконце не виглядай.
Довідалася руда злодійка, що кота й дрозда немає вдома, прибігла до хатинки сіла під віконце й заспівала:
Півнику, півнику,
Золотий гребінчику,
Масляна голівонько,
Шовкова борідоньки,
Виглянь у віконце,
Дам я чашку повненьку
Відбірного горошку
І проса не трошки.
Півник виставив голову у віконце. Лисиця схопила його в пазурі, понесла
до своєї нори. Закричав півник:
Котику, дроздику,
Несе мене лисиця
За поле, за криницю,
За гори височенні.
Бігли хлоп’ята,
Розсипали зернята
Курки клюють,
Рятуйте мене борзенько!
Кіт і Дрізд почули, кинулись наздогін і відібрали в хижачки півника. Іншим разом кіт і дрізд ідуть до лісу дрова рубати та знов наказують:
— Ну, тепер, півню, не визирай у віконце ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
Вони пішли, а лисиця знов прибігла до хатки аби півника схопити. Півник сидить собі помовчує й у віконце не визирає. А лисиця знову за своє:
Півнику, півнику,
Золотий гребінчику,
Масляна голівонько,
Шовкова борідоньки,
Виглянь у віконце,
Дам я чашку повненьку
Відбірного горошку
І проса не трошки.
А півням не дають…
Півник і виставив голівоньку з віконця:
— Ко-ко-ко! Як не дають?
Лисиця знову схопила його в свої пазурі та й мерщій до нори. Загукав півник:
Несе мене лисиця
За поле, за криницю,
За гори височенні
Котику, дроздику,
Рятуйте мене борзенько!
Кіт і дрізд почули, кинулися,в погоню. Кіт біжить. дрізд летить. Наздогнали лисицю. Кіт дере, дрізд клює — відняли півника.
Чи довго, чи то швидко, та ось зібралися знов кіт і дрізд у ліс дрова рубати. Йдуть з дому і суворо наказують півнику:
— Не слухай лисицю, не виглядай у віконце, бо ми ще далі підемо,не почуємо твого голосу.
Пішли кіт з дроздом далеко в ліс дрова рубати. А лисиця тут як тут, сіла під віконце і співає:
Півнику, півнику,
Золотий Гребінчику.
Масляна голівонько,
Шовкова борідонько,
Дам я чашку повненьку
Відбірного горошку
І проса не трошки.
Півник сидить, помовчує.
А лисиця знову своєї:
Люди пробігали
Горіхів насипали,
Курки клюють,
А півням не дають.
Півник втретє виставив голівку з віконця:
— Ко-ко-ко! Як не дають?!
Лисиця міцно схопила його і понесла у свою нору за високі гори, за ріки плескучі, за праліси дрімучі. Скільки півник не гукав, не кликав кіт і дрізд не почули його. А коли повернулися додому — півника таки нема. Помчали друзі по лисячих слідах. Кіт біжить, дрізд летить. Прибігли до лисячої нори. Кіт гусельця налаштував і давай наспівувати:
Тринь-бринь гусельки.
Золотії струноньки.
Чи ж у себе вдома
Лисафія-кума?
Вийди, кумо, на поріг
Піднеси гостям пиріг!
Лисиця слухала-слухала та й подумала: «Дай-но подивлюся, хто це так добре на гуслях награває, солодко співає».
Узяла та й вилізла з нори. Кіт і дрізд схопили її і давай бити, колотити. Били-лупцювали, поки вона п’ятами не накивала.
Взяли вони півника, посадили до кошика й додому принесли. Відтоді стали в спокої жити-поживати і горя не знати. Донині вони живуть і просо собі клюють.