Українські народні казки

Підпилий горобець

Українська народна казка про тварин

Ішов раз п’яний чоловік дорогов, а горобець сидів на вербі та й на то дивився. Дивиться він — іде той чоловік та й потикається, заточується, падає на землю. Але погадав собі горобець: «Ігі! Ану я би це не удав таке зробити? Ану я уп’юся». Та й він пішов та й потяг води раз, другий раз, та й пішов у порох фуркатися — так, як той п’яний чоловік ішов, і що він робив, так він собі робив. А тим часом кіт з бур’янів вибіг та горобця хап! Злапав. Імив він того горобця та й хоче його їсти. Але горобець каже йому: «Е, то не пасує тобі такому неумиваному їсти мене. Умийся!» А кіт узяв та й послухав його та й однов лабов пустив, аби ся умити, а другов його тримає. Горобець як зачув, що він уже його легше держить, та й як ся прудне, та й полетів на вербу і каже: «Уже би я ся тілько упивав!» А кіт зачав казати: «А я уже тілько би-м ся умивав!»

Походження та примітки

Підпилий горобець. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. А. Онищук на початку XX ст. у с. Карлів Снятинського пов. (Гуцульщина) від І. Семотюка. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 390. Паралелі: Дзвінок. Письмо ілюстроване для дітей і молоді, Львів, 1890—1913., 1904, ч. 7, стор. 108.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.