Піп і його слуга
Українська народна казка Закарпаття
Мав чоловік три сини. І оті сини були дуже ліниві. Коли б отець подбав, то їли б. Раз старший син розсердився і каже:
— Няню, я тобі укажу, що зароблю гроші.
Зібрався і йде по світу. Прийшов на одне село. А там піп стояв на своїх воротах і дивився горі-долу вулицею. Старший син прийшов до попа, поклонився:
— Добрий ранок.
— Доброго здоров’я! Куди ти, легіню, йдеш?
— Я йду, чи не найняв би ся служити.
— Та ходи ти до мене служити.
Зайшли вони на фару та почали домовлятися. Піп говорить:
— Слухай ти, легіню, будеш у мене служити, айбо чи пристанеш на таке: коли ти на мене розсердишся, я тобі видеру ремінь з хребта. А коли я на тебе, то ти мені.
Леґінь на це пристав. Переспав у попа ніч, а рано встає і питає, що тепер має робити.
— Та підеш з гусьми на толоку.
Хлопчище погнав гуси на толоку, айбо голоден, їсти йому не дали. Піп обіцяв, що принесе.
Хлопець чекає, чекає, сніданок не несуть. Аж у шість годин приходить піп і питає його:
— Чи ти, неборе, не голоден?
— Де б у чорта не голоден!
— Ти, видно, сердишся на мене!
— Де б не сердився, коли ви з мене знущаєтесь!
— Ну, лягай, най тобі видеру ремінь з хребта!
І піп вирізав хлопцеві ремінь з хребта і відправив хлопця додому:
— Ти мені недобрий слуга! Хлопець прийшов додому смутний.
Зібрався середущий син:
— Будете видіти, що я вам, няньку, зароблю гроші!
І він попав до того попа служити, та і йому зле повелося, бо і йому піп видер ремінь з хребта.
Наймолодший брат Іван ударився в груди й каже:
— Я, няньку, зароблю гроші усім нам!
І зібрався, і йде. Потрапив у те саме село і попав до того самого попа. Красно поклонився. Піп його питає:
— Куди ти, хлопче, подорожуєш?
— Шукаю службу.
— Та ходи до мене служити. Зайшли на фару і почали домовлятися:
— Ну, слухай, хлопче: коли ти на мене розсердишся, то я тобі видеру ремінь з хребта, а як я на тебе, то ти мені. Чи пристаєш на се?
— Пристаю! Лиш скажіть мені, доки вам треба служити та й яку ви даєте плату слузі?
— Будеш мені служити, доки зозуля не буде кувати, а плата п’ятсот золотих.
— Добре, але маєте мені давати такий харч, який самі їсте.
Піп пристав. І Йван зостався у попа служити. Раненько пробудився і просить роботу.
— Підеш з гусьми на толоку. Їсти я тобі винесу.
Іван з гусьми зібрався на толоку і чекає сніданок. Сонце вже високо, а попа не видно, Іван голоден. Що він надумав? Вирубав собі жердь і всі гуси побив. Одну обскуб, наклав огню та пече. Другі гуси склав навколо себе у круг. Наївся, напився, ліг межи гуси та спить.
Приносить піп Іванові їсти:
— Що ти, Іване, наробив, невже ти гуси побив?
— Ой, ні, отче, гуси якнайкраще, смачно пасуться. Чи ви не сердитесь?
— Ні, не серджуся!
І пішов піп додому. А вдома каже попаді:
— Не гаразд, бо Іван побив усі гуси! Яку йому дамо завтра роботу?
— Хіба кури годувати? — каже попадя. Ввечері, як Іван вернувся, каже йому піп.
— Ну, Йване, завтра встанеш рано та будеш годувати кури. Ото легка робота.
Іван рано встав і кидає курям кукурудзи. Нараз прийде одна, далі друга. Іван собі думає:
— Це біда! Одна курка від другої їсть.
Узяв прутик та вбив усі п’ятдесят курей і склав коло кукурудзи.
Приходить піп і видить, що Іван усі кури побив.
— Що ти, Іване, дієш?
— Що я, отче, дію? Дію гаразд, бо тепер красно їдять, а перше їли одна від другої! Та ніби ви, отче, сердитесь?
— Ні, не серджуся. Вернувся піп до хижі й каже:
— Жоно, не гаразд. Іван усі кури побив! Що з ним будемо робити?
— Завтра най іде орати.
Запрягли чотири воли і пішли орати. Піп тільки завів йому воли на ниву й каже:
— Ори ти, Іване, сам, а я йду за обідом!
Іван кілька разів обійшов ниву, а далі став і дивиться, чи піп не йде з обідом. Піп не йшов.
Що Іван надумав? Убив сокирою вола, наклав огню і пече м’ясо. Як наївся, остаток закопав у землю, а хвіст відрізав та заклав другому волові в рот.
Піп вернувся з обідом.
— Що ти, Іване, наробив?
— Що я наробив? Воли поголодніли, та один другого з’їв! Ачей ви, отче, сердитесь?
— Ні, не серджуся.
Приходить піп додому і говорить жоні:
— Не гаразд! Іван зарізав вола і велику шкоду нам вчинив.
— Знаєш що? — каже попадя. — Ззарання збуди матір та най вилізе на горіх та кукає, як зозуля.
Так і вчинили. Раненько піп збудив Івана і каже:
— Уставай, Іване, бо зозуля кукає. Вже тобі минув рік. Іван устав, вийшов на двір і слухає зозулин голос. А далі додумався. Витяг рушницю й стрілив у зозулю. Попові не сказав нічого, вернувся до хижі і ліг спати.
Піп, коли вийшов на двір, увидів під горіхом мертву матір. Дуже зажурився:
— Іван убив маму! Що з ним маємо робити?
— Вижени його спати на оборіг і запали з ним сіно, — каже попадя.
Піп прийшов до Івана й каже:
— Ввечері підеш спати на оборіг! Айбо у попа були чотири обороги. Іван пішов спати.
Вночі піп підпалив оборіг, і від нього всі чотири загорілися й згоріли.
Вернувся до хижі спокійний, думаючи, що Іван згорів. А рано заходить Іван і вклоняється:
— Добрий ранок, отче,
— Де ти спав, Іване?
— Я спав на хліві.
— А ввечері де будеш спати?
— На хліві.
Уночі запалив піп і хлів. Згоріла й худоба, і велике майно. Рано Іван заходить і вклоняється:
— Добрий ранок, отче.
— Де ти, Іване, спав?
— Я спав на фарі .
— А де будеш спати ввечері?
— Буду спати на фарі.
Тепер пін став радитися з жоною, що мають діяти.
Знаєш що, жоно? Я додумався фару полити гасом, запалити, лиш книги забрати і втікти.
Піп зсипав книги у мішок і фару запалив. А Іван побачив, що робить піп. Скоро книги покидав з мішка, лиш одну лишив кінець ніг, а другу кінець голови і заліз у мішок.
А коли фара почала горіти, піп ухопив мішок на плечі й давай тікати. Як вийшли з села і добігли до річки, говорить піп попаді:
— Ой, які тяжкі божі книги!
Коли переходили річку розтокою, де треба було брести, Іван з мішка тихо говорить попові:
— Тримай вище, отче, вище! Бо мені ноги мочаться. Піп каже попаді:
— Чуєш? Божі слова говорять...
Перейшли на заріччя і розклалися спати. Піп розв’язує мішок, бере книгу і хоче молитись. А Іван виліз із мішка:
— Добрий вечір, отче! Піп оглядається:
— Та ти тут, Іване?
— Ой, я тут, бо ще зозуля не кувала, ще я не дослужив рік.
— Та скажи ти мені, Іване, де ти тепер будеш спати?
— Де буду спати? Та лиш з вами, на заріччі. Я буду спати від коди, а ви у середині, а попадя від берега.
Піп відкликав попадю набік, і почали радитись, що як Іван засне, та штовхнуть його у ріку.
Вночі Іван, як усі поснули, переклав попадю до води, а сам ліг від берега. Будить попа.
— Вставай, отче, бо Іван заснув. Кидаймо його у воду.
Піп взяв за ноги, а Іван за голову, розмахнули попадею і кинули у воду.
Тут впізнав піп Івана й каже:
— Та ти, Іване, тут? Ти мене добре уладив! Позбавив ти мене жони.
— Ачей ви, отче, сердитеся на мене?
— Ой, ні, не серджуся! Ну, Іване, коли ти мене так уладив, то я тепер з тобою йду на мандрівку.
Так вони обоє йдуть по світу. Зустрічають циганина. Питає їх циганин:
— Куди ви йдете, люди?
— Йдемо на мандрівку!
— Візьміть і мене.
— Ходи, циганине, — каже Іван. Ідуть далі і стрічають жебрака.
— Куди ви йдете, люди?
— Йдемо мандрувати.
— Прийміть і мене!
Іван прийняв і жебрака. Ідуть уже четверо. У дорозі застала їх ніч. Прийшли вони до одної молодої жінки, красно вклонилися, і Іван проситься:
— Невісточко, чи ми не переспали б у вас?
Молода жінка понурила голову і подумала: «Що на се сказати?»
— Люди, най би ви в мене спали, айбо до мене прийде велика повінь, і я за вас не відповідаю, як утопитеся.
Піп каже, що він не вміє плавати, і дуже злякався.
— А ти вмієш? — питає Іван жебрака.
— Трохи вмію.
— А ти, циганине, вмієш?
— Я так умію плавати, як камінь.
Іван був хитрий і зрозумів, що повінь — то невістчин коханець. Жебрака поклав спати на піч, циганина на кут, а попа на горище у корито, щоб не втопився. Як усіх порозкладав, лампу загасив, і всі заснули.
Айбо Іван не спить. Лежить на лавиці під самим вікном і чекає повені. Вночі чує, щось під хижею талапає. Далі чує, хтось постукав у вікно й тихим голосом кличе:
— Марічко, чи спиш? Уставай скорше! А Іван Маріччиним голосом відповідає:
— Йди собі геть, неборе, бо у мене подорожні люди сплять! Не можу тебе пустити.
— Марічко, на, приніс я тобі палінки і калач, і ковбасу, та най не несу назад додому...
Іван був дуже голоден, відчинив вікно і все взяв. Склав на стіл і почав їсти. Пробудився жебрак і питає:
— Що ти, Іване, їси? Дай і мені трохи, бо я дуже голоден.
Іван поліз у кишеню, знайшов там качан кукурудзи і подав жебракові. Жебрак спробував укусити качана, айбо не міг, І питає Йвана:
— Що се, Йване?
— Се ковбаса! Як не можеш їсти сиру, то йди спечи!
На куті лежав циганин, і в темноті світилися його зуби, як жар. Жебрак підійшов до печі й поклав качан циганинові в зуби і держить: трохи почекав, й далі каже:
— Іване, айбо се не печеться!
— Ну, коли не пече, то бери води і залий огонь. Жебрак зачерпнув води і налляв циганові повен рот. Циганин налякався і заревів:
— Йой, йой, люди! Вода! Повінь!
Пін це почув і почав у кориті так колисатися, що упав з горища й потовкся.
А Іван відчинив вікно і втік. І йде собі, думаючи:
«Хоч я гроші й не заробив, та обдурив попа».
І пішов мандрувати по світу і, може, ще й нині мандрує.