Піп і наймит
Українська народна казка Покуття
Служив у ксьондза наймит — ксьондз мав корови, коні. Сметана у него в пивници в бочках стояла. І ніколи він найми-тови не давав ні сметани, ні сиру. Балакає той наймит з паламарем:
— Ні сметани, ні сиру не дає. А паламар каже йому:
— Чекай, ми ту сметану й той сир заберем.
Украли вони тих дві бочці з сиром і сметаною, паламар заніс їх до себе додому і каже до наймита:
— Ксьондз може шукати. Треба щось робити.
Паламар мав ключі. Зайшов до церкви і всіх святих понамащував сметаною. А святого Николая гей дужче, бо Николай там найстарший.
Ксьондз рано встав, вийшов надвір, а пивниця отворена. Подивився — сиру й сметани нема. І каже жінці:
— Мовчи, нікому нічого не кажи. Я відправлю службу, тоді піду шукати.
Він лиш церкву отворяє, глип — а всі святі сметаною позаїджувані. Замикає церкву і йде додому. Прийшов і каже жінці:
— Нашу сметану й сир з’їли святі. Вони позаїджувані. Тоді кличе наймита:
— Бери батога і йди за мною.
Прийшли вони, розімкнули церкву, — заходять.
— Николаю дай тричі батогом, а всім решті по батогови. Набили святих, церкву замкнули, і пішов ксьондз додому. А хлопець пішов до паламаря та й каже:
— Був-им у церкві. Николаєви дав-им три рази, а тим святим по разу.
Договорилися вони з паламарем і пішли вночі до церкви. Поздоймали образи, пообтирали і винесли на горище. Замкнули церкву й пішли. Той собі додому, а той собі. Хлопець думає: «Як буде мене питати ксьондз, куди пішли святі, що я буду казати?» Йде до паламаря знов. А паламар йому:
— Як буде ксьондз питати, то скажи, що святі зібралися й пішли за гору.
Ксьондз іде до церкви відправляти службу, глип — а то немає ні одного святого. Замкнув ксьондз церкву і йде додому. Як буде відправляти службу, як нема святих? Кличе наймита і питається:
— Ти не видів, куди святі пішли? А він йому:
— Видів. Пішли за ту гору.
— Сідай на кобилу, здогони їх і питайся, що вони хотять, аби вернулися.
— Добре.
Їде кобилою, а паламар стоїть. Та й питає його, куди той їде. Він сказав паламареви, що ксьондз послав його за святими, а паламар йому каже:
— Скажеш ксьондзови, що триста ринських вони хотять, аби вернулися.
Поїхав хлопець за гору. Там кобилу трохи попас і приїхав додому. А піп питається:
— Здогонив ти святих?
— Здогонив.
— І що вони сказали?
— Як дасте триста ринських, то вернуть.
Дав ксьондз триста ринських, поїхав наймит кобилою, трошки за горою посидів, попас кобилу і приїхав додому. А ксьондз питається:
— Дав-ис їм гроші?
— Дав. Але казали, би-сте зварили дві мисці пирогів і тут перед покоєм поставили, аби вони попоїли, як прийдуть.
Попадя зварила пироги, поставила ввечір перед хатою, і ксьондз дивиться у вікно, що то буде. А наймит і паламар не можуть доступитися до пирогів, бо ксьондз дивиться у вікно. Так пироги й лишилися.
Рано ксьондз питається наймита:
— Чого ж святі не їли?
— А того, що ви дивилися у вікно. Вони хотіли їсти, але би ніхто не видів. Пішли святі назад за гору.
Ксьондз каже наймитови:
— Сідай на кобилу і догони їх. Питайся, що вони хотять, аби вернулися.
Наймит сів на кобилу й повертає до паламаря — що той скаже? А паламар йому, наймитови:
— Як поїдеш за гору і вернешся, аби сказав ксьондзови, що святі хотять ще двіста ринських, аби вернулися.
Хлопець вернувся з-за гори, а ксьондз питається:
— А що вони хотять?
— Сказали святі ще двіста ринських дати.
Дав ксьондз наймитови двіста ринських, сів наймит на кобилу і поїхав за гору. Там трохи посидів, трохи попас кобилу. Та приїхав з-за гори, а ксьондз його питає:
— А що святі сказали?
— Гроші взяли і вернуться. Але сказали, би зварити пирогів. І поставити так, аби ніхто не дивився.
Зварили пирогів, поставили перед хату. Наймит з паламарем заходять до церкви, здоймають образи з горища і кладуть, де котрий був.
Вийшли з церкви, замкнули, підходять до попа наперед хати, пироги з мисками взяли, поз’їдали, а порожні миски на місце поставили.
Піп рано встав, дивиться — святі пироги з’їли. Іде до церкви. Розімкнув, дивиться — святі є. Але Николай не там, де був. Бо то темно було, і наймит з паламарем поміняли їх місцями. Перед кожним святим ксьондз говорить «Отче наш», бо согрішив, що сказав наймитови святих батогом бити.