Українські народні казки

Піп і селянин

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був один бідний чоловік, содержав велику сім’ю. Однажди на службі чув, як піп обращається до людей:

— Люди, товариство, приносьте на пожертву богу, хто що може, і бог наградить вас у стократ.

Дома чоловік каже жінці:

— Маєм багато діток, а живемо бідно. Батюшка в церкві казав, що хто дасть на пожертву, того господь наградить у стократ. Може, щось понести?

— Чоловіче, чи ти здурів? У нас лише одна корова у дворі. Ні баранів, ні поросят.

— Мовчи. бог нам заплатить, а батюшка — похвалить!

Повів селянин корову на поповий двір. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись із поповими коровами.

Раз пастух на толоці заснув, а скотина заблудилась. Селянська корова попростувала до свого старого хазяїна й повела за собою остальні корови Чоловік обрадувався:

— Ну, жоно, ти не вірила, що ми будемо награждьоними. Дивись, наша корова привела ще десять.

А вона тільки головою покивала:

— Дурний тебе піп хрестив. Їх ще сьогодні заберуть. Ось тільки батюшка узнає.

Скоро робочі попа почали шукати скотину.

— Ану, подивіться ще в того чоловіка, — совєтує батюшка, — може, його корова повела й наших.

Пішли до нього, а корови й правда там, та селянин не отдає. Тоді прийшов сам піп.

— Що ти, Василю, зробив?

— Нічо, то мене бог наградив.

— Недобре, Василю, робиш. Ти чужі корови присвоїв.

— Як чужі? Хіба ви неправду говорили? Ви своє слово не держите?

Розстроївся піп. Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехуном, коли Василь почне всім говорити.

— Слухай, Василю, не хитруй. Одну корову бери, а другі отдай.

— Я не хитрую. Як вам дуже жалко, беріть ви собі одну.

Так піп пішов з нічим, а чоловік став хазяїном. Ще й дотепер хазяйнує, як не вмер.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Кокоша Михайло Михайлович (1934 року народження), Дніпропетровська область, П’ятихатський район, Миколаївка 157 (7359). Піп та селянин. СУС 1735. Записала Кокоша Жанна 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.