Українські народні казки

Піп і циган

Українська народна казка Закарпаття

В одному селі жив піп і недалеко од нього циган. Піп був дуже багатий, мав слуги, служниці, много коров, коні, гуси, качки, кури. І землі много мав, четвертину того, що село мало. Люде тоту землю обробляли, помагали попови, і піп дуже забагатів.

А циган був бідний і дуже мав много дітей. Ковач був. Він у ковальні цілий день ковав коні, а ввечері йому дуже захотілося м’яса їсти. Питає жінка його:

— Діти голодні. Що будеме варити?

Став циган і зажурився. І думає: «Та ту недалеко такий піп багатий. У нього люде роблять, слуги, служниці. А ми так бідуєме».

— Жінко, не журися. Я піду і буду од попа красти. Боїться жінка:

— Йой, не мож. Піп великий пан, заявить шандарам і будуть нас бити.

— А я піду. Голоден не буду.

Пішов циган, украв од попа гуску, до рана зарізав, поскубли, зварила жінка, поїли циганчата. До рана не було й кісточки.

І кожну ніч крав циган у попа кури, гуси. Піп догадувався, що то циганова робота, заганяв шандарів, але свідків не було, та й циганови нич не було.

Приходить піп до цигана:

— Цигане, я знаю, що то ти в мене крадеш. Давай помиримеся, я тобі заплачу. Прийдеш до мене висповідатися, і будеме добрі люде.

Хитрує циган:

— Я, паночку, у вас не крав. Та як ви хочете, я прийду до вас. Але дайте мені яловку й гроші. Ви ту яловку заріжте, і м’ясо най ваші слуги до мене принесуть. І тоді я прийду до вас висповідатися. Висповідатися треба.

І тоді дав піп циганови гроші, а слуги принесли м’ясо. Оголошує піп:

— Завтра я тебе буду чекати.

Другий день циган приходить до попа на кухню, а попадя варить шовдар у капусті. Йой, циганови дуже запахло. Так його закортіло м’ясо. Каже він попаді:

— Пані, ідіть за паном.

Попадя побігла за попом, а циган вийняв з капусти шовдар, виніс у ґанок і закрив там. І видить, у ґанку висить образ святого Антонія, а коло Антонія висить попів калап. Він зняв той капелюх і сховав там. Тоді зайшов до кухні, сів собі й чекає попа.

Заходить піп, циган поклонився:

— Но, пане превелебний, я вже ту.

— О, — хвалить, — цигане, добре, добре. Добрий ти чоловік.

— Я прийшов сповідатися, але в нас був договір, що ви мені за це заплатите.

І дав йому піп сто пеньгів.

— Но, — показує, — цигане, ставай на коліна, буду тебе сповідати. Кажи, цигане, які гріхи маєш.

— О, — каже, — пане превелебний, я ніяких гріхів не маю. Я лем маю добрі діла.

— А які ти добрі діла маєш?

— Та я ішов, — повідає, — коло вашої капусти та вигнав з вашої капусти свиню.

— О, — твердить піп, — цигане, ти добре діло зробив.

— А йшов-им коло святого Антонія і калап зняв.

— Цигане, — наставляє, — і то добре діло ти зробив.

А циган руку в жебню попови й краде в нього годинку та гроші. Та й говорить попови:

— Я годинку найшов.

— Та треба її оддати, чия є.

— Я не знаю, чия, я дам вам.

— Не треба, не давай мені.

Циган пішов. Забрав шовдар і капелюх і пішов дому. Просить піп:

— Пані, давай мені їсти, я голоден.

Пішла пані виймати з горця шовдар, а шовдара не є:

— Йой-йой, та циган украв шовдар.

— Та він казав, же вигнав із мої капусти свиню.

Хоче піп іти до цигана, хоче брати на себе калап — калапа не є.

— Йой, та він казав, же зняв калап з-перед святих, а то й калапа не є.

Хоче піп подивитися, котра година, а то й годинки не є:

— Йой, та й годинку вкрав!

Далі позирає піп у жебню, у другу — і грошей не є. Піп пішов до цигана:

— Що ти, цигане, зо мною зробив?! Та ти од мене і шовдар украв, і калап, і годинку, і гроші.

— Пане превелебний, я не грішний. Я за всі гріхи вам сказав. А ви все казали: «То добре діло ти зробив». І я гріха ніякого не маю. Ви сами сказали, же я гріха не маю.

— О цигане, я тебе дам шандарам. А циган:

— Як, ви ще на мене грозитеся? То я ще од вас і паню вкраду. Піп напудився. Приходить дому, а попадя до нього:

— Но як там?

— Біда. Каже циган, же й тебе вкраде. Прикликав піп слуги:

— Вартуйте ночами, бо циган хоче мою паню вкрасти. Піп узяв пушку й сам вартує.

А циган такий хитрий. Він видів, же слуги вартують, і все верже каменьом там, де слуги стояли. А служниця загорнулася в чорну хустку і бігла повісти попови, що ту є циган. Піп думав, що то циган біжить, і вистрілив, у служницю влучив. Служниця заквичала та впала. Піп дуже напудився й побіг до служници. А циган прискочив до хижі, верг на попадю міх, схопив її і втік. Вертається піп на фару, а попаді не є. Піп бігом до цигана, а циган уже зв’язав попадю в міхови, зав’язав їй рот і верг у кузню.

Приходить піп до цигана.

— Цигане, де моя пані? А циган каже:

— Пане превелебний, я вашу паню не видів.

— Но, цигане, то твоя робота. Давай паню, я тобі заплачу великі гроші. А ще тя попрошу, — каже, — аби-сь з нашого села вийшов.

— Но добре, пане превелебний, я вийду з села. Але дайте мені віз і коні, аби я склав свої циганчата і жону на віз. І дайте гроші, аби я собі купив хижу.

Піп мусів дати і віз, і коні, і великі йому гроші заплатив. А циган каже:

— Я жеби мав, то би не крав. Я вже не буду красти, а буду ґаздовати.

Та й циган дав паню, а піп циганови гроші, віз і коні. І пішов циган співаючи та сміючися. І так циган з попом розійшлися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Туриця, Перечинського району, Закарпатської області
28 березня 1991 року
Оповідач: Козак Марія Юріївна (1928 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.