Українські народні казки

Пісня тонкої очеретинки

Українська народна казка Полтавщини

Одного дня тихе болото ніби хтось збурив. Усі його мешканці гомоніли, лементували, галасували, доводили одні одним, хто на що здатен.

— Скрекеке! — розпиналася жаба, — я найкраще співаю, мене все болото слухає. Я найкраще стрибаю, я найшвидше бігаю!

— Чекай-но, — хитнула чубатою головою чапля, — а чи постоїш ти на одній нозі так, як я?

— Бу-гу! — зареготав бугай. — артистка знайшлася! Ось коли я співаю, аж шибки в селі деренчать.

— Деренчать, коли я співаю, — обурився деркач, — хіба ти так умієш?

— Всі знають, що найкраще співаю я! Квік! Квік! — випхнув пихато груди кулик.

Тоненька очеретинка слухала всі ті розмови і все нижче схилялася до води.

— А ти чого мовчиш? — запитав її вітер.

Бо я нічого не вмію робити.

— Таке скажеш, — засміявся вітер, — кожен щось вміє, тільки треба те вміння розбудити.

О диво! Тоненька очеретинка ожила, заспівала. Та такою була її пісня, що всі мешканці болота заслухалися. А вітер полетів далі, бо мусив скрізь побувати, всім допомогти повірити в себе.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

107 (5005). Пісня тонкої очеретинки. СУС —, новотвір. Записала Паламар Наталя 2008 року.
Оповідач: Галець Лілія Петрівна (1939 року народження), Пригарівка, Козельщинський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.