Українські народні казки

П’ять хлібин

Українська народна казка Кіровоградщини

Якось улітку мандрували собі двоє знайомих. В одного з них у торбі було три хлібини, у другого дві. Через якийсь час вони зголодніли й присіли у затінку плакучої верби, коло криниці з журавлем, вийняли кожен свій буханець і почали разом обідати, щоб було охочіше й смачніше.

Аж тут підходить ще один мандрівник. Зупинився коло них, привітався і просить, щоб його почастували, бо він дуже зголоднів, а з собою нічого не має, та й купити ніде.

— Сідайте, добродію, пообідаємо разом, — кажуть йому подорожні, — бо, слава Богу, де обідає двоє, там вистачить і для третього.

Третій мандрівник був такий голодний, що не став чекати, щоб його довго припрошували, а сів коло них і почав разом з ними наминати сухий хліб та холодною криничною водою запивати, бо ніякого іншого питва у них не було. І їли вони доти, доки зіяй всі п’ять хлібин як за себе кинули.

Тоді третій мандрівник вийняв із гаманця п’ять карбованців, простягнув їм і сказав:

— Візьміть, прошу вас, люди добрі, за те, що досхочу нагодували мене; десь у дорозі вип’єте собі по склянці вина чи зробите з цими грішми, що самі захочете. Я не знаю, як іще можна віддячитися за вашу доброту, бо так був зголоднів, що вже й світу божого не бачив.

Ті двоє спершу не хотіли брати грошей, але після наполягань незнайомця зрештою таки взяли. Згодом третій мандрівник попрощався й пішов своєю дорогою, а вони залишилися відпочити в затінку. Розмовляючи, слово по слову, той, хто мав три хлібини, дає своєму супутникові, у якого було дві хлібини, два карбованці, та й каже:

— На, брате, твою частку і. роби з нею, що хочеш. У тебе було дві хлібини й тобі належать два карбованці. А собі залишу три карбованці, оскільки в мене було три хлібини.

— Як це? — обурився той. — Чому мені тільки два, а не два з половиною карбованці, як належить по справедливості? А якби він не дав нам нічого, тоді як?

— Тоді б мені належало три частки, а тобі дві, та й годі! А так ми й поїли задарма, і маємо за хліб повні гаманці грошей: я три, а ти два карбованця, кожен стільки, скільки мав хлібин. Поділити справедливіше не зміг би й сам Господь Бог...

— Е ні, друже, — каже той, у кого було дві хлібини. — Я вважаю, що ти вчинив несправедливо. Давай краще звернемося до суду, як суд скаже, так і буде.

— Що ж, гайда до суду, — згоджується другий, — але я певен, що суд буде на моєму боці, хоча, правда, я ніколи в житті по судах не тягався.

Так вони йшли дорогою та й розмовляли про суд. А коли прийшли, стали перед суддею і по черзі розповіли, як випадково йшли однією дорогою, як сіли обідати, скільки у кого було хлібин, як разом із ними обідав третій подорожній, як він, дякуючи за обід, дав п’ять карбованців і як той, у котрого було три хлібини, вирішив поділити гроші.

Суддя, вислухавши їх уважно, сказав тому, в кого було дві хлібини:

— Ти, чоловіче, невдоволений, що твій товариш так поділив?

— Ні, пане суддя. Ми й не думали брати з того третього мандрівника плати за пригощення. Але якщо вже так сталося, то ті гроші, що їх він дав, треба поділити порівну. Так, я вважаю, буде по справедливості.

— Якщо ти хочеш по справедливості, — каже суддя, — то треба повернути один карбованець тому, у кого було три хлібини.

— Ви мене дивуєте, пане суддя. Я прийшов до суду добитися правди, але бачу, що всі мої зусилля марні. Якщо таким буде й Божий суд, то згине весь світ!

— Це тобі тільки так здається, — відповідає суддя спокійно, — насправді воно не так. У тебе було дві хлібини?

— Так, пане суддя.

— А твій товариш мав три хлібини?

— Так, пане суддя.

— Питва у вас не було ніякого?

— Нічого, пане суддя, у нас не було, окрім хліба та холодної води з криниці, хай буде щасливий той, хто її викопав на радість мандрівникам.

— Ти, здається, казав, що ви всі їли порівну, так було?

— Так, пане суддя.

— Тоді давай полічимо, скільки хто з’їв хліба. Скажімо, кожну хлібину було поділено на три шматки. Скільки шматків вийшло з твоїх двох хлібин?

— Шість, пане суддя.

— А скільки б вийшло шматків із трьох хлібин твого товариша?

— Дев’ять, пане суддя.

— Тепер складемо докупи шість шматків і дев’ять, скільки буде всього?

— П’ятнадцять шматків, пане суддя.

— Скільки людей з’їло ці п’ятнадцять шматків?

— Троє, пане суддя.

— Добре! По скільки ж шматків вийшло на кожного?

— По п’ять, пане суддя.

— Тепер пригадай, скільки у тебе було шматків?

— Шість, пане суддя.

— А ти з’їв скільки?

— П’ять, пане суддя.

— А скільки лишилося від твоїх хлібин?

— Один, пане суддя.

— А тепер перейдемо до твого товариша. Ти пригадуєш, скільки було шматків у нього?

— Дев’ять, пане суддя.

— А він скільки з’їв?

— П’ять, як і я, пане суддя.

— А скільки ж залишилось?

— Чотири, пане суддя.

— Добре! А тепер давай спокійно у всьому розберемося. Хочу нагадати, що від твоїх хлібин залишився тільки один шматок, а від хлібин твого товариша — чотири. А разом у вас обох залишилося п’ять шматків, окрім тих, які ви самі з’їли.

— Рівно п’ять, пане суддя.

— Це правда, що гість з’їв п’ять шматків і віддячив вам за це п’ятьма карбованцями?

— Правда, пане суддя.

— У такому разі тобі належить тільки один карбованець за той шматок, який залишився від твоїх хлібин, а товаришеві твоєму за чотири шматки належить чотири карбованці. Так що, будь ласка, поверни йому ще один карбованець. Якщо ти вважаєш мій суд несправедливим, то йди до свого Бога, нехай він тебе розсудить справедливіше!

Побачив той, у кого було дві хлібини, що правда не на його боці, й дуже неохоче повернув товаришеві один карбованець і, присоромлений, пішов своєю дорогою.

А той, у кого було три хлібини, задоволений таким мудрим рішенням судді, подякував йому і вийшов, розмовляючи сам із собою:

— Якби скрізь були такі судді, то неправедники назавжди б зареклися ходити по судах. А патякала, які називають себе адвокатами, врешті, змушені були б узятися за справжню роботу.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

82 (7962). П’ять хлібин. СУС —. Записала Ракуленко Аліна 2010 року. Іванова Марія Василівна (1947). Кіровоградська область, Знам’янський район, Богданівка