Робиш добро — не кайся, робиш зло — зла сподівайся
Українська народна казка Чернігівщини

У тридев’ятому царстві, в тридесятому государстві жили собі, були собі на світі білому два брати. Один жив убого, а другий багато.

Багатий мав всього вдосталь, а бідний лише десяток курей. Важким було в нього життя. Дожився до того, що не було чого їсти дати своїй дітворі.

Прийшов до багатого брата з проханням:

— Брате, дай хоч кусень хліба. Не для мене, а моїм малим дітям.

— А чому це я тобі маю хліб давати? Придбай собі поле, засій його, зроби вітряк, то й матимеш хліб і до хліба.

Пішов бідний брат засмучений. Вийшов за ворота братової господи і перед собою на стежці уздрів гайстра. «Чого ж він не літає, а стоїть тут прямо на людських очах?», — майнула думка в голові. Підійшов ближче, а гайстер до нього людською мовою заговорив.

— Допоможи, чоловіче! Стану я тобі в пригоді!

— Чим же я тобі зараджу?

— Придивись до мене краще.

Бачить чоловік, що в гайстра переламане крило. Взяв він обережно птаха, приніс додому і піклувався як тільки міг. Коли гайстер зміг піднятися у небесну блакить, відпустив його на волю. Вдячність птаха не забарилася. На згадку про себе він лишив дві зернини з кавуна. Змахнув крилами і полетів у вирій.

На прощання чоловік підкинув високо картуза, а він, як на зло, перелетів через тин і впав у дворі багатого брата.

Розсердився багатий брат, кричить, ногами тупотить. Прийшов бідний брат, щоб забрати картуза і вибачення попросити. А той кричить:

— Не вибачу тобі за таку наругу. Заплати, а тоді, може, й вибачу.

Знітився бідний брат, не знає що ж далі йому робити.

— Брате, — каже, — не маю я грошей, лише дві зернини з кавуна. Візьми собі одну, а друга мені на згадку лишиться від гайстра.

Багатий брат таким був жадним да ще і любив тільки себе.

— Давай зернину і йди геть з мого двору, — сердито пробурмотів.

Прийшла весна-красна і за нею турботи не забарилися. Посадили обидва брати зернятка. Прийшов час збирати врожай. Кавунів вродило дуже багато на обох полях.

Прийшов бідний брат на своє поле, а в нього лишився лише один кавун (та й той ще не дозрів). Зірвав він його, приніс до хати. Жінка питає:

— А де ж інші поділися?

— Їх ще вчора дядько наш поперекочував на свій город, — сказали дітки.

— Не сумуйте, скуштуємо цього кавуна, — розрадив батько своїх діток.

Тільки-но відрізав одну скибку, а тут стало диво — посипались монети. Зрадів бідний брат і вирішив сказати про своє багатство багатому брату.

Прийшов до нього в хату і розповів про свою оказію. Багатий побіг підтюпцем на свій город, взяв кавун і мерщій до хати. Розрізав його і остовпів. Мав цей кавун такий вогонь, що враз спопелив усе його багатство, яке він нажив нечесним трудом.

Ось як стається в житті з тими, хто скупиться і не хоче допомагати другим людям. Моїй казочці кінець, а хто слухав чи читав, той молодець.

Вам, діточки, казочка, а мені, старичку, бубликів в’язочка.