Українські народні казки

Розмова пса з котом

Українська народна казка про тварин

Собака, лежачи під коморою, побачила, що з дому всі до одного пішли в поле на роботу, дома нікогісінько не зосталось. їй захотілось забраться в хату, щоб там чого-небудь похльобать або полизать. Попробувала в двері — засунуті; потім пішла до вікон заглядать, чи нема де дірки. Одно вікно було відчинене. Собака побачила і кинулась до того вікна. А на тому вікні та сиділа кішка, щось лизала. Собака тіко сикнулась лізти у вікно, а кішка як зачмихала, як запорощала, зігнулась, хвіст дудкою поставила і почала кигтями шкрябать собаці морду. Собака одскочила од вікна і каже: «Погоди, бісова личина, попадешся ти мені на просторі, я тобі оддячу; узнаєш, як шкрябаться!» А сам пішов до комори і ліг на своє місце.

Трохи згодом кішка вийшла з хати і сіла на порозі супроти сонечка гріться. А собаці все-таки кортіло забраться в хату, бо голодна була. Побачивши кішку на порозі, собака хотіла підлащиться до неї, щоб кішка не суперечила їй влізти в вікно. Собака піднялась і стала підходить до кішки поближче. Кішка нащетинилась, зігнулась в дугу, поставила хвіст дудкою і вже була напоготові обороняться або драться на стовпець. Собака й каже: «Чого ти наїжачилась? Я зовсім не думаю з тобою биться. Я хочу з тобою побалакать по душі. Скажи ти мені, пожалуста, чого ти зо мною не дружиш, сахаєшся мене, як чорт ладану? Ми ж живемо у одного хазяїна, а одно другого ненавидим! Чого б нам не жить мирно?» — «Та як же ми будем жить мирно, коли ви, собаки, не маєте совісті. Не вспієш показаться на світ божий, а ви зараз же кидаєтесь в драку ні з сього ні з того». — «Не бреши. Я тебе не трогав, ти перша мені пику пошкрябала». — «А ти чого поліз, куди не треба? Ти в хаті шкоди наробиш, а хазяїн буде на мене пинять, і через тебе мені достанеться на оріхи. Ти, собака, бережеш двір, а я бережу хату, так що ми однакові з тобою правами. А з якої ви причини, собаки, не любите нас — не розумію». — «Та нам іноді досадно бува, що ви, кошатина, нічого не робите, а вас чоловік поважа; ви у чоловіка в почоті, лежите в теплому кутку та тіко сметану злизуєте. А ми, собаки, більше од вас трудимось, а гибієм на морозі і не раз голодні буваєм цілий день».

Кішка каже: «Тобі, я бачу, чужими руками жар загрібать легко. Попробуй на моєму місці цілісіньку ніч не спать, до мишей прикрадаться, тоді узнаєш, на чому оріхи ростуть. Я чоловіка забороняю од погані; якби не я, так чоловік би з голоду здох. Миші б все зерно поточили і перепаскудили б його, а я миш полохаю, одганяю од хліба». — «От найшла чим похвастаться! Чоловік і без тебе може обійтись. Тепер люди придумали мишоловки, так що нема нужди держать вас, дармоїдів». Кішка каже: «Як так будем розсуждать, так собаки зовсім не нужні чоловікові. Ти, може, скажеш, що собака необходима оберігать хазяйське добро? Так його і без собаки можна заборонить од злодіїв. Почепить на кожні двері гарний замок і од кожних дверей протягти дротинку в сіни, а там буде на пружині дзвоник. Як тіко злодій одімкне або злама замок і почне одчинять двері, так в сінях задзеленчить дзвоник; от тоді і не треба собак». — «Мовчи, не патякай! — сердито заричала собака. — Я бачу: ти дуже умна. Недарма кажуть старі люди, що у тебе є чортова кісточка. Тебе відьми на перехресній дорозі варють, щоб вийнять з тебе волшебну кісточку». — «А от же ти помиляєшся, — обізвалась кішка. — Якби у мене була чортова кісточка, так мене б у хаті не держали і не дозволяли б у церкву заходить. Я хоч зайду в церкву і побуваю в вівтарі, так опісля мене нічого не роблять. А як собака зайде у церкву, так опісля неї читають молитви і кроплять святою водою ті місця, де вона походила. Так що скорій у тебе є чортова кісточка».

Собака розгнівався на кішку, кинувсь до неї. Кішка мерщій на тин, з тину на кришу, потім подивилась вниз, побачила собаку і каже: «Ти була собака, собакою й здохнеш. На мене казала, що я не хочу дружить з тобою, а сама не вмієш дружить. Ти, бач, правди не любиш слухать, а сама робиш не по правді».

Пройшло з тиждень... Кішка пронюхала, що у винбарі чимало мишей завелось, а підійти туди боялась, бо на крильці винбаря, біля самих дверей, лежала собака. Кішка підійшла поближче до комори і каже собаці: «Братику, чого ти на мене гніваєшся, не даєш мені проходу? Ми ж з тобою у одного хазяїна живемо, довжні жить мирно, ладно». — «Іди собі, ляж на печі!.. Ти мене не пустила в хату, а я тебе не пущу в комору». — «Та що, тобі мишей жалко, чи що? Я ж клопочу не для себе; хочу заборонить хазяїнові зерно од мишей». — «Іди геть од мене, коли ребра твої ще не болять. А то ти там нашкодиш у коморі, а хазяїн мене обвиновате». — «Невчтива ти собака, — промовила кішка. — Недарма кажуть, що собака лежить на сіні, сама його не їсть і другому не дає».

Собака сердито гавкнув і сикнувсь до кішки. Кішка утекла од його, сховалась в сінях. З того часу кішка з собакою ніяк помириться не можуть. Одно другого зріть не можуть.

Походження та примітки

Розмова пса з котом. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — . Зап. П. Тарасевський в м. Шебекіно Бєлгородського пов. Курської губ. Час запису не зазначений. Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 212—214.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Дивіться також