Українські народні казки

Ружанин син

Українська народна казка Покуття

Були чоловік і жінка, жінка померла, остався хлопчик. Звали його Іванком. Чоловік одружився з другою жінкою. У неї була дочка Ганнуся. Той хлопчик підріс і пас корову. Мачуха його дуже кривдила, не давала їсти, а в поле пекла з попелу вареничку. Хлопчик цілий день був голоден, збирав ягідки, і так він годувався.

Підріс хлопчик більший, а коровка плаче, що він голоден. І сказала:

— Відкрути мені лівий ріг.

Він відкрутив лівий ріг і витяг відти скатерку. На скатерці було всього багато їсти, хлопчик наївся і заклав скатерку назад у ріг.

Так було кілька років, підріс хлопчик. А мачуха питала, що він їсть, що він так поправився. Він казав, що ягоди, яблука — мачуха не вірила. І післала свою дочку з ним у поле, аби вона подивилася, що він їсть. Він зголоднів, а дочка мачушина не спала, і ніяк було йому наїстися. Він сказав дівчині, щоби вона лягла йому на коліна, хотів приспати її. Розказував їй казки, і вона заснула. А він розкрутив корові лівий ріг. Витяг скатерку, розстелив, наївся, хотів заховати скатерку в ріг, а мачушина дочка пробудилася. І це вона виділа. Та прийшла додому і розказала мамі.

А ввечір мачуха сказала чоловікови:

— Наша корова постаріла, треба її різати.

Хлопчик Іванко це вчув і ввечір розказав корові. Корова йому сказала:

— Як прийде рано різник різати мене, щоби ти попросив тата дозволити тобі мене відв’язати і вивести різникови. Щоби ти сам відв’язав мене.

Він сказав це татови, і тато послухав його і дозволив відв’язати й вивести корову різникові. Так Іванко й зробив. Коли він відв’язував, корова йому сказала на порозі:

— Коли переступиш поріг стайні, сідай на мене і полетимо.

Так вони й зробили. І полетіли вони в далекі темні ліси. Там вони пробули кілька років. Іванко став великим силачем. Корова всі роки годувала його. Одного ранку корова йому каже:

— Сину мій, називатися ти будеш Ружанин Син. І каже йому:

— Врубай великий дрючок і вбий мене. Він зачав плакати й просити:

— Ти ж мене вигодувала. Як я буду тебе вбивати? Вона йому сказала:

— Як тобі не жаль, але я постаріла і пора мені помирати. Так що проси не проси, а це зробити мусиш.

Врубав він дрючок, вдарив корову по голові і вбив. І закопав корову і пішов далі. Іде він, іде і здибає ще одного. Питає його:

— Хто ти і куди йдеш?

— Називають мене Перевернигора, а йду шукати щастя. А як звати тебе?

— Ружанин Син.

Потоваришували вони і пішли в путь удвох. Ідуть і здибають третього. Питають:

— Як тебе звати і куди йдеш?

— Мене звати Продуйвода, а йду шукати щастя. А вас як звати?

— Мене звати Ружанин Син. А другий каже:

— А мене — Перевернигора.

І пішли вони втрьох. Ідуть, ідуть і надибають у лісі стареньку хатину, і стали вони там утрьох жити. Та й треба їм шукати їди. Каже Ружанин Син Продуйводі:

— Ти наймолодший, будеш коло хати. Звариш нам вечерю. А ми підемо на полювання, шукати якоїсь їжі.

Ружанин Син і Перевернигора пішли в ліс, а Продуйвода варить вечерю. Зварив і чекає своїх хлопців. Змучився він і ліг відпочивати. Чує, хтось ковтає в двері. Він каже:

— Заходіть, двері отворені.

Той далі ковтає. Продуйвода встав, отворив двері, дивиться, а то не колеги його. Якийсь маленький дідок бородатий. І каже дідок йому:

— Перенеси мене через поріг. Продуйвода каже:

— Невеликий ти пан, сам перелізеш.

Той дідок ударив його кулаком по голові так, що той упав. Підоймив його і знов каже:

— Перенеси мене через другий поріг.

І Продуйвода переніс його через другий поріг. Дідок каже:

— Давай їсти. Продуйвода каже:

— Вечерю я зварив своїм хлопцям.

А того діда звали Ліктиборода. Він фест побив Продуйводу, зірвав з цілих плечей шкіру і натер то місце сіллю. Та й запхав Продуйводу під постіль, з’їв усю вечерю й пішов.

Продуйвода виліз з-під постелі і собі думає, що йому робити. Будуть ся з него хлопці сміяти. І став варити другу вечерю, його колеги прийшли і стали його питати:

— Що таке, що вечеря не готова? А він їм сказав:

— Коло хати багато роботи було. Завтра лишиться другий і буде видіти, чи встигне.

На другий день лишається варити вечерю Перевернигора. Таке саме і з ним було. Здер шкіру Ліктиборода з плечей і натер сіллю. Та з’їв вечерю й пішов. Повертаються хлопці з полювання. Продуйвода знає, чому не готова вечеря. Ружанин Син питає:

— Що таке, що нема вечері? Перевернигора каже:

— Багато коло хати роботи. Лишишся завтра і будеш знати, як це робиться.

На третій день лишився Ружанин Син. Зварив вечерю і чекає на хлопці. Чує — хтось гримає у двері. І раз, і вдруге. А Ружанин Син не втворяє. Створив сам Ліктиборода і каже:

— Перенеси через поріг.

— Невеликий пан, перелізеш сам.

Переліз Ліктиборода через оден поріг, через другий, ввійшов до хати і каже:

— Давай вечеряти.

Ружанин Син каже йому:

— От хто поїдав вечерю у моїх хлопців.

Устає він з постелі, злапав його за бороду, витягнув надвір, узяв сокиру, розколов дуба і запхав туди бороду Ліктибороди. І чекає своїх хлопців.

Прийшли хлопці, увійшли в хату — вечеря готова. Повечеряли і стали його питати:

— Чи нікого не було цего вечора в нас? А він каже:

— Та був якийсь дідок бородатий. Звати його Ліктиборода.

— Та й що ти з ним зробив?

— Ходіть, я вам покажу.

Приходять до дуба — дуба нема. Жаль стало Ружаниному Синови, що не показав своїм хлопцям їхнього ворога, пішли вони за слідом шукати того дуба.

Довго вони йшли і найшли того дуба над величезною ямою. А Ліктибороди не було. Став Ружанин Син думати, що робити. Тоді сплів з личчя довгий мотузок і сказав спускати його в ту яму. Так вони й зробили, спустили Ружаниного Сина в яму.

Пройшов Ружанин Син підземним ходом, а там є хати. Зайшов він до одної хати і увидів дуже файну дівчину. Вона йому сказала:

— Тікай відци, бо Ліктиборода тебе вб’є. Він дуже злий, бо був сночі в якійсь біді, хтось його побив.

Іде він у другу хату. І там сидить дівчина, іще краща, як перша. Вона йому сказала:

— Тікай відци, бо Ліктиборода тебе вб’є.

Він нічого їй не сказав і пішов далі. Заходить у третю хату, і там сидить дівчина ще краща від тих двох. Йому дуже сподобалася та дівчина, і він собі подумав, що це буде його жінка, а ті дві будуть його колегам. Вона йому сказала, та третя:

— Не ходи далі, бо в четверті хаті сам Ліктиборода. Колишуть його в колисці.

Не послухав її Ружанин Син і пішов до четвертої хати. І находить там Ліктибороду.

— Ти прийшов до мене, тепер тобі конець. Ідем на Мідяний тік, будем боротися.

Пішли вони на Мідяний тік і зачали битися. Як ударив Ліктиборода, Ружанин Син застряг по коліна. Ударив Ружанин Син Ліктибороду — забив по пояс. Ударив ще раз Ружанин Син і забив його на смерть. І спалив трупа, би його більше не було на світі. І став думати, що робити далі. Ходить він по підземельних ходах і найшов багато золота. Набрав він мішок золота, приніс до того мотузка і пішов до дівчини, яка була в першій хаті. Привів її до мотузка і прив’язав. І прив’язав той мішок золота. І сказав:

— Як тебе витягнуть, скажеш, що ти Продуйводи жінка. І бери цей міх золота.

І він шарпнув за мотузок, і ті потягли її вгору. А він набрав другий міх золота, узяв з другої хати дівчину, прив’язав і сказав:

— Як тебе витягнуть, скажеш, що ти будеш Перевернигори жінка. І цей мішок золота твій.

І вони потягнули її вгору. А він пішов у третю хату, узяв свою дівчину, набрав міх золота, прив’язав до мотузка.

— Скажеш їм, що ти жінка Ружаниного Сина.

Його колеги подивилися, що його жінка найкраща, і були злосні. А Ружанин Син подумав, що таке може статися, і прив’язав до мотузка не себе, а великий камінь. Вони підтягнули той камінь до половини і впустили, і він упав і розбився. А йому нічого не сталося, лишився живий.

І став він ходити по підземеллі, думав, як вибратися, і тут надлітає великий птах і каже йому:

— Що так тужиш, чоловіче?

Розказав Ружанин Син свою біду. Розказав, як поборов Ліктибороду і що зробили з ним його хлопці. Птахови стало жаль, і сказав він чоловікови:

— Приготуй м’яса штири воли і штири бочці вина. І сядеш на мене. І як махну крилами раз, дай мені з правого боку м’яса, як махну другий раз, дай мені з лівого боку вина, і так що раз махну, то все давай то м’яса, то вина.

І так він давав і давав. І ще раз треба було махнути крилами, і були би нагорі. І не стало м’яса. Птах сказав:

— Давай м’яса, бо падаєм униз.

І він відрубав собі литку і дав птахови. Вилетіли нагору, і птах запитався:

— Що то за м’ясо таке смачне було?

Ружанин Син сказав, що відрубав собі литку. Птах хохнув на ту литку, і вона загоїлася. Подякував Ружанин Син птахови, і вони розійшлися.

Пішов Ружанин Син шукати своїх хлопців, довго він шукав і все-таки найшов. Вони стали вже великими багатирями. На воротях у них стоїть велика варта, що не мож нікому пройти. Він сказав, що це його брати, але варта не пускала.

Тоді він пішов до ковалів і сказав зробити трикорцеву палицю з самої сталі. Ковалі зробили, він хотів попробувати, чи добра, кинув догори і підоклав мізилний палець. Палиця вдарилася об палець і зігнулася. Він сказав ковалям додати ще корець сталі. Ковалі зробили так, як він казав, і палиця стала добра.

Пішов він до варти і знову проситься, а ті далі не пускають його. Тоді поклав він на них свою палицю, і вони тої палиці втримати не могли і мусіли його пустити. Приходить він у той дворець, а його хлопців дома нема. Питається він:

— Де вони?

— Пішли на полювання.

Вони його пізнали, жінки. Ружанин Син питається, де його жінка. А вона була в них наймичкою.

Незадовго прийшли вони оба, і він їх покарав за їх недобрі діла. Побив їх на смерть. І вженився з своєю дівчиною, і ті жінки там жили. А ми пили, по бороді текло, а в роті сухо було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
4 квітня 1987 року
Оповідач: Волощук Ярослав Дмитрович (1926)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.