Українські народні казки

Ружій

Українська народна казка Гуцульщини

Мала баба три дочки та й одного сина. Він пас корови. Одній корові було ім’я Ружена. І він ту корову ссав. Прижене її додому, а корова молока не дає. Мама каже: — Що ти робиш з коровою? На другий день посилає мати доньку, аби виділа, що він робить з коровою, чого нема молока. І нічого не побачила донька.

Іде він з коровою третій день, і знов післала стара одну доньку. І донька побачила, що він ссе корову. І сказала мамі. А на четвертий день посилає його мама з худобою й каже:

— Як не виссеш корову, то будеш живий, а як виссеш, то ті вб’ю. А він таки виссав корову. Та приперся до неї і заплакав. Та й каже корові:

— Я лиш тепер жию, бо як прийду додому, то має мене мама вбити. Тоді корова йому сказала:

— Мені ім’я Ружєна. А тобі буде ім’я Ружій. Та привела його д’дубови та й каже:

— Доти тебе буду плекати, поки цего дуба не обіймеш і мізильним пальцем не розколеш. Сідай на мене і поїдемо на Срібну гору. Бо тебе шукає Ліктиборода, він тебе хоче вбити.

Прийшли вони на Срібну гору. І там він знайшов срібний ріжок. Корова сказала:

— Бери цей ріжок, він тобі стане в дуже великій пригоді. І тікаймо далі, на Золоту гору, бо Ліктиборода далі за тобою женеться.

І втекли вони на Золоту гору. Там вони знайшли золотий ріжок. І сказала корова:

— Бери цей ріжок. Він тобі колись стане в дуже великій пригоді. Якби тебе замкнули абощо, то ти можеш стати вільний. А тепер сідай на мене і летім на Дияментову гору, бо далі Ліктиборода за тобою женеться.

Прийшли вони на Дияментову гору і там знайшли третій, дияментовий ріжок. Сказала корова:

— Бери цей ріжок, він тобі стане в дуже великій пригоді. Якби ти попав у неволю, то возьмеш цей ріжок і лиш подумаєш, що хочеш бути вільний, і будеш вільний. І ти маєш найти Ліктибороду і вбити його. Я тебе направлю на дорогу. А тепер маєш мене убити і спалити. І попіл з мене носи в торбинці з собою. Він тобі стане у великій пригоді.

Він не хотів убивати, але корова наказала:

— Убивай!

І він убив її. І спалив, і той попіл забрав.

Ходить він лісом і знаходить хатку на курячій лапці. А в тій хатці чорт. Він узяв палюгу і того чорта вбив. Пішов він далі і на другий день знайшов другу хатку на курячій лапці. Приходить до тої хатки, а там другий чорт. Він і того вбив. Іде він третій день. Дивиться — стоїть дуб, що його корова під ним плекала. А коло дуба хатка на курячій лапці. А в тій хатці чорт Ліктиборода. Розколов Ружій того дуба мізильним пальцем, притяг Ліктибороду до того дуба, забив його бороду в дуба і клин витяг. І пішов. А Ліктиборода вирвав того дуба і потяг його.

Приходить Ружій, а дуба нема. Іде він по сліду, куди Ліктиборода дуба потяг. І за тим слідом відшукав його і зачав бити. А чорт Ліктиборода проситься:

— Не бий мене!

— То показуй мені дорогу, як я маю звідси вийти.

І Ліктиборода вивів його на дорогу. А тоді він того Ліктибороду таки вбив. І пішов.

А цар Поганин виповів на цего царя, де був Ружій, війну. І вже добиває військо цего царя. Іде Ружій цареви на поміч. Посипав він попелом з корови Ружєни — і з того попелу зробилося дуже багато війська.

І затрубив Ружій у срібний ріжок. І почався страшний бій. І цар Поганин зачудувався з того. І послав Поганин нове військо і починає знов перемагати. Тоді знов посипав Ружій попелом з корови, і виступило проти Поганина нове військо. І затрубив Ружій у золотий ріжок. І зачало гуркотіти, зачали канони бити. А цар Поганин виступає з новим військом і знов починає перемагати. Тоді висипав Ружій попелу і затрубив у дияментовий ріжок. І з того попелу постало ще більше військо. І знов розгорівся бій, і все військо царя Поганина погинуло. І сам Поганин пропав.

І став Ружій замість Поганина царем. І таке людям добро зробив, що відколи світ, такого добра тим людям не було.

А ту палицю, якою Ружій Ліктибороду вбив, ніде він не лишав. І царем був, і палицю не лишав. Узяв він убитого Поганина доньку і вженився на ній. І царює там і досі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
26 лютого 1984 року
Оповідач: Неґрич Іван Степанович (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також